1

– Ай! Відпустіть! Та що ви…
   Це реально взагалі? Хіба таке буває?
   Серед білого дня на мене раптом напали якісь амбали в чорному і тягнуть у якусь машину, більше схожу на танк!
   – Допоможіть! Та пустіть ви! Що ви собі дозволяєте?
   Я відчайдушно відбиваюся.
   Кричу про допомогу.
   Та як таке взагалі можливе?
   Я тільки вийшла з магазину, як вони зграєю кинулися до мене.
   Один просто підхопив ззаду нагору, обхопивши під грудьми руками. А другий…
   Здається, зараз упіймає мої ноги, якими я відчайдушно молочу в повітрі!
   Пакет випав. Все розсипалося просто асфальтом!
   Невже ніхто не поможе? Та що таке?
   - Ааааааааа!!! Викрадають!
   Я відчайдушно кричу. Як сирена.
   – Ану. Припини. Чи тобі рота заткнути? І пов'язати?
   Шипить один із викрадачів у чорному.
   - Ви помилилися!
   Мотаю головою з боку на бік. В надії, що хтось із перехожих все ж таки кинеться мені на допомогу!
   Але амбали обступають мене з усіх боків!
   – Я не якась дочка олігарха! І точно не могла мати справ із такими, як ви! Я звичайна дівчина. І…
   – Просто. Замовчи. І перестань сіпатися.
   Один з них все ж таки ловить мене за ноги. Правда, перед цим я встигаю з усього розмаху зарядити йому прямо в щелепу!
   - Та щоб тебе! Хочеш, щоб з тобою по-іншому, га? Вирубати тебе, чи що?
   - Бос наказав не чіпати, - похмуро заявляє хтось збоку, і я відразу користуюся цим, щосили впиваючись зубами в руку того, хто тримає мене за грудки.
   – Ах ти чорт!
   Виє він, але тільки стискає ще міцніше.
   – Та начхати. Бос сказав швидко та акуратно. Головне, доставити.Вона нам такий ор тут влаштувала, що легше вирубати і все.
   - Не треба. Не треба мене вирубувати.
   Перелякано розплющую очі.
   Бачу, що вони не жартують.
   - Я зрозуміла. Все зрозуміла. Ви серйозні люди і працюєте на ще більш серйозного. Але ви просто помилились! Я точно не та, хто вам потрібна!
   Жодних таємниць я не знаю. Дорогу нікому не переходила.
   Викуп за мене вимагати нема з кого, бо я давно сирота.
   – Просто. Замовкни!
   Шиплять мені у вухо і зовсім неакуратно таки запихають у машину.
   Хоч я кричу і звиваюся.
   Але мені вже встигають затиснути рукою рота.
   - І не здумай кусатися.
   Гарчить мені прямо в обличчя один із цих виродків.
   - Ну що? Пов'язка чи мішок?
   Мені зверху на голову опускається щось запорошене.
   Як не намагаюся, а скинути мішок не можу!
   Руки та ноги надійно фіксують. Так, що й не ворухнутися!
   Ой, матусі!
   Що тепер буде зі мною?

-------------------

Дорогі друзі! Вітаю вас у новій історії!!!

Величезне прохання! Підтримайте нову книгу вашими лайками та репостами!!! ( зірочками)!!! Це неймовірно багато значить для автора!!!

Також не забувайте додавати книгу до бібліотеки, щоб вона не загубилась!

Ну, поїхали!!! Люблю вас!!!

ВАША Кіра 
_________________