33. Емі. Погані наміри і багато алкоголю

 — Так, я дуже старалась, — сказала я. Нізащо на світі я не зізналась би, що не грала. Що не хотіла грати… Я така дурепа, що повірила — він теж не грав. Він теж відчував те, що й я… А виявляється, все це було лише плодом моєї уяви…

 — І в тебе вийшло, — відповів Рік. — Вип’ємо за це шампанського?

 — Я сходжу в ванну, можна? Хочу скинути цю дурнувату сукню і одягнути нормальний одяг, — я говорила таким же тоном, як завжди під час нашої мандрівки. Треба поводитися з ним просто як із другом. І тоді все буде як треба. 

 — Так, звичайно, йди. — Рік кивнув. 

Я схопила сумку, у якій лежали мої джинси і светр, і швидко зайшла до ванної. Скинула весільну сукню — зробити це було дуже легко, на відміну від тієї дизайнерської, яку допомагав розстібати Рік, у цієї на спині була звичайна блискавка. Я закинула правицю за спину згори,  вхопилася за  язичок блискавки і смикнула вниз. Потім ліву руку теж завела за спину, але знизу, і розстібнула сукню до талії. Тепер її вже ніщо не тримало, і вона впала до моїх ніг невагомою синтетичною хмаринкою. 

Я швидко стала під душ, увімкнувши холодну воду. Холодний душ завжди вибиває з голови дурні думки, я це точно знала… 

Коли мої зуби вже почали цокотіти від холоду, а все тіло затремтіло, я зробила воду теплою. Вимила голову, просушила її феном, а потім начепила свій звичний одяг.

Вийшовши з ванної, побачила, що Рік теж уже скинув свій смокінг і акуратно склав його на крісло, теж переодягнувшись у джинси і светр. Я притягнула з ванної свою сукню і кинула туди ж. Почувалася чогось сердитою. 

 — Ти будеш купатися? — спитала його. 

 — Трохи сполоснуся, але, може, все ж спершу вип’ємо шампанського? Ну, за те, що ми вже маємо документи і все таке…

 — Ну давай, — я усміхнулася і взяла з великої тарілки на столі гроно винограду. 

Мені хотілося напитися, сама не знаю чому. Сказати б — від радості, що все вдалося — але у тому спектрі емоцій, які переповняли мне, радості точно не спостерігалося. 

 — Давай вип’ємо за те, щоб і далі нам усе вдавалося, — запропонував Рік. 

 — Що ж, я не проти, — я взяла келих і вихилила його прямо одним залпом. Батько не дозволяв мені вживати спиртне, навіть слабкий алкоголь.  “Ти — майбутня мама, мені потрібні здорові онуки!” — повчальним тоном повторював він. Звісно, час від часу я могла випити коктейль під час посиденьок з подругами, але таке траплялося не дуже часто.  Тож я швидко захмеліла, і тепер уся наша ситуація стала здаватися мені не такою й страшною. Я дивилася на Ріка й усміхалась.

 — А знаєш, може нам і треба було ото… — я зробила невизначений жест рукою. 

 — Ти про що? — запитав Рік якимось дивним голосом. 

 — Я забула, як воно… консомувати? — я підсунулась поближче. — Якби ти знав, Ріку, який ти прикольний. Ти знаєш стільки різних цікавих слів… Мабуть, і вмієш багато цікавого…

 — Знаєш, я все-таки сходжу зараз прийму душ, — сказав він, підхоплюючись з ліжка, де ми сиділи.

 — Повертайся швидше, я буду чекати! — ці слова здалися мені дуже дотепними, і я зареготала.

За Ріком швидко зачинилися двері, а я сиділа, задумливо допиваючи рештки шампанського і розмірковуючи про своє життя, яке було таким невезучим. Що ж, тепер я все візьму в свої руки. Я більше не буду покладатися на те, що хтось вирішить за мене, як мені жити. Нічого подібного! От зараз Рік вийде і…

Я швидко скинула з себе одяг і залізла під ковдру. Ще встигла подумати, чому він там так довго купається, але тут мої очі почали заплющуватися. Я намагалася розтулити повіки, та марно —  вони стали важкими, як камінь. 

“Нічого, подрімаю хвилинку, а там прийде Рік і мене розбудить”, — встигла подумати я перед тим, як остаточно провалитися в сон…