32. Рік. Незвичайне відкриття

Це було найпрекрасніше і найболючіше дежавю в моєму житті…

Так, звісно, я знав, що цей шлюб, цілком законний на території Штатів для громадян Штатів, для нас двох був недійсним, адже мене звуть не Річмонд Вайсмеллоун, а її — не Емі-Лінн Браун. Так, я знав, що все це — лише засіб легалізувати наші фальшиві документи справжнім свідоцтвом про шлюб. Так, я знав, що зараз ми лише грали ролі для трьох глядачів — священника та двох свідків, з тих, хто отримує зарплатню, фіксуючи оці поспішні шлюби у Вегасі.

Так, наречена переді мною була такою ж фальшивою, як і її ім’я, але поцілунок… Поцілунок, яким ми скріпили цей фіктивний шлюб, був справжнім…

Я не втримався. Я мусив втриматися, мусив лиш торкнутися її губ, символічно, ніби засоромлений наречений, що спішить залагодити формальності, аби забрати свою новоспечену наречену скоріш з цієї каплички в номер найближчого готелю, що по знижці пропонувався молодятам. 

Та щойно її пухкі вуста опинилися занадто близько від моїх, щойно я вловив губами її швидкий нервовий видих, а потім — судомний глибокий вдих… Щойно її очі відобразилися в моїх…

Це було занадто. Занадто близько, занадто чуттєво, і абсолютно, кришталево чесно. Ніби якийсь інстинкт, древніший за все, що є мною, людською основою, мораллю, честю — наче він перехопив кермо десь в підсвідомості. Наче свідоме і контрольоване Я відправилось кудись під канати рингу в глибокому нокауті…

Я не стримався. Я поцілував її по справжньому, так, я цілував би свою …наречену, як цілував Марту… Але й Марта відпливла кудись з пам’яті вдалину забуття і мороку.

Була лише Емі. Її чуттєві ніжні губи під моїми, її руки, що судомно стиснули мої плечі крізь тканину орендованого на прокат смокінга, замалого на два розміри, і тому надто тісно огорнувшого плечі і груди. Так тісно, що було важко вдихнути… Було лише її серцебиття, близько, занадто близько від мого… Її тонке тремтяче тіло в моїх обіймах…

І сповнений розуміння і сум’яття, делікатний кашель за півметра від мене.

— Бажаю вам щасливого і довгого подружнього життя в мирі і злагоді, — промовив священник, так само делікатно відводячи погляд.

Його обличчя не змінилося. Звісно, він щодня бачив десятки парочок, перед ним щодня зливалися в поцілунках ті, що бажали одружитися…

Я ніяково кашлянув, не знаючи, куди ховати очі. Поруч важко дихала Емі, її пальці нервово стискали мій рукав. Свідки стримано поаплодували, вітаючи нас зі шлюбом. Я потис руки свідкові і священнику, доки Емі обіймалася з молодою жінкою, що була за дружку. Нам подали по келиху шампанського і швиденько випроводили геть, вручивши свідоцтво з печаткою, що й досі не висохла.

Мені було ніяково. Я мав би стриматися, я мусив бути делікатнішими. Врешті, ми ж напарники! Напарники, а не молодята… Дідько…

— Вітаю вас, міссіс Вайсмеллоун, — намагаючись посміхнутися, прошепотів я до неї.

— І я вас, чоловіче мій, — було помітно, що вона нервує, але тримається.

Я вирішив, що поріг каплиці не місце, аби з’ясовувати стосунки, тому, тримаючи свою новоспечену дружину під руку, попрямував до готелю.

Далеко йти не довелося — капличка була просто в дворі чималенького готелю, і, підозрюю, відсотків сімдесят постояльців були саме молодятами. На рецепції готелю навіть висіло оголошення про те, що орендоване весільне вбрання можна було лишити в номері разом з чеком, а персонал сам поверне одяг до каплички.

Ми зовсім не вибивалися з основної маси постояльців. Явно прокатний одяг, свіженьке свідоцтво і чек на вбрання в руках. Привітна ресепсіоністка звично посміхнулася, привітала нас, уточнила щодо одягу та можливих гостей. Сервіс на висоті, і це було нам на руку. В цьому готелі я і вирішив облаштувати тимчасову базу,  доки чекатимемо викуп.

Номер теж був милим. Двоспальне ліжко, окрема ванна кімната, аромасвічки, пляшка шампанського за рахунок закладу. навіть сердечко з пелюсток троянд на ліжкові. Щоправда, пелюстки були трохи прив’ялими, але в цілому номер справляв приємне враження.

— Симпатично, — констатував я, повертаючись до Емі і знімаючи піджак. — Схоже, бізнес процвітає, якщо навіть шампанське є.

Вона була бліда, лише на щоках палахкотіли плями якогось гарячкового рум’янцю. А ще вона уникала мого погляду, наче боялася подивится мені у вічі.

— Все добре? — перша моя думка була про те, що Емі захворіла десь там в пустелі чи від протягів в авто.

Але потім до мене дійшло. Донька дона італійської мафії, що дотримується дрімучих традицій і правил. Мала би вийти заміж за того, кого їй вказали, і готова була це зробити. Отже…

— Боже мій, ти незаймана! — прохопився я і миттю затиснув рукою рота.

Та було пізно. Слова вже вилетіли з мого рота, і Емі почула їх. Почула і зіщулилася ще більше. Трясця, це прозвучало так, наче я збирався між вимогами викупу вкласти її в ліжко, зараз розчарований, бо не планував розбещувати невинну дівчинку.

“А що, не збирався?” — єхидно прошепотів якийсь внутрішній голос, і я сам вкляк від цього підступного питання. “Не збирався” — подумки огризнувся я до цього голосу, і зосередився на тому, що мало не залякав Емі до заїкання.

—Тільки не подумай, наче я мав на увазі, що це щось погане! — швидко заговорив я, розводячи руками. — Це взагалі не моя справа, але, якщо чесно, то в наш час це гідно поваги навіть! — мої слова робили ще гірше, тому я просто підсумував всі аргументи, які хотів сказати, але передумав, і мовив просто, — І в цілому, тіло іншої людини — виключно її справи, от.

Емі наважилася підвести погляд на мене, зашарілася ще дужче і знов опустила голову.

— І я одразу хочу тебе запевнити — я не збираюся… Ем… Консумувати наш шлюб. — я зумів підідбрати максимально нейтральний і пристойний синонім того слова, яке крутилося в моїй голові. — Ми ж напарники, Емі! І цей шлюб фіктивний, тому тобі точно нічого не загрожує. Ти мені віриш?

Звісно, краще би було підійти до неї ближче, але я боявся налякати її цим, тому обмежився підбадьорливою посмішкою через увесь номер. Чи мені здалося, чи просто я нічого не розумів у жіночій невербальній мові, але виглядало так, наче Емі засмутилася від цих слів. Та, скоріше за все, я просто себе накрутив.