— Чи берете ви, Річмонде, за дружину Емі-Лінн? Чи обіцяєте її любити і берегти і бути з нею в горі і радості, доки смерть не розлучить вас?
— Так, — сказав Рік, і я відчула, що в мене серце от-от вискочить з грудей.
Звісно, я розуміла, що цей шлюб не вважається церковним, а лише має статус цивільного, та й для закону він буде недійсним, тому що людей, які його укладають, насправді не існує. Але кого це має обходити? Принаймні зараз я могла уявити собі, що це моє справжнє весілля, хоча дизайнерська сукня за кількадесят тисяч доларів, у якій Рік вперше мене побачив, згоріла при пожежі мотелю, а зараз на мені була скромна сукенка, взята напрокат тут же, при каплиці, де проходили весільні церемонії. На Рікові був так само взятий напрокат костюм, але яким він гарним у ньому виглядав! Я не зводила з нього очей і, мабуть, справляла враження наївної простушки, по самі вуха закоханої у свого поважного нареченого.
Чоловік у костюмі священика стояв перед нами і лагідно усміхався. Я була впевнена, що він не є священиком, а весь цей антураж був лише для краси, як і сама капличка, ілюмінована різнобарвними гірляндами, і обручки на червоній оксамитовій подушечці — найдешевші, із якогось жовтого сплаву, який за пару місяців почорніє. Але зараз вони сяяли, немов справжнє золото. І мені на мить здалося, що це моє справжнє весілля, що зараз ми вийдемо з каплички і побачимо не таких самих молодят у погано припасованому прокатному вбранні, а натовп рідних і друзів. І що потім буде весільний торт, і святковий феєрверк, і ми випустимо в небо голубів…
— Емі-Лінн, — я отямилася, коли священник вж завершив свою тираду і запитально дивився на мене.
— Так, я готова, — кивнула я головою, яка все видавалася занадто легкою без важкого пучка волосся. Я досі не могла звикнути до короткої стрижки…
— А тепер ви можете сказати якусь власну клятву, — священник добродушно усміхнувся.
— Я клянуся…
Я завмерла, дивлячись на Ріка. В чому йому заприсягтися? Що буду жити з ним недовго, але щасливо, поки викуп, який надійде від батька, не розлучить нас?
Рік дивився на мене, і в його очах я читала такі самі думки.
Священник поглянув на годинник. Він знав, що на подвір’ї каплички вишикувалася черга інших молодят, і всі вони будуть так само хвилюватися і забувати слова, і витріщатися одне на одного…
Він усе це бачив мільйон разів, і ніщо його не могло здивувати, — подумала я.
— Втім, це не обов’язково. — ожив священник. — Обміняйтеся, будь ласка, обручками.
Рік узяв з подушечки меншу обручку і урочисто одягнув мені на палець. Я зробила те ж саме з більшою. Мої руки тремтіли, лице пашіло. Може, я захворіла?
— Тепер наречений може поцілувати наречену, — священник здійняв руки до неба, певно, він так благословляв нас.
Цієї миті Рік поклав руки мені на талію і легенько притягнув до сбе. Наші обличчя опинилися так близько, що я побачила своє відображення в його очах. А потім він поцілував мене.
Це був наш перший поцілунок, і він був неймовірним…
#26 в Жіночий роман
#102 в Любовні романи
#55 в Сучасний любовний роман
різниця у віці, мафія, владний герой та героїня з характером
Відредаговано: 17.12.2024