Наречена з сюрпризом

31. Емі. І знову весілля...

 — Чи берете ви, Річмонде, за дружину Емі-Лінн? Чи обіцяєте її любити і берегти і бути з нею в горі і радості, доки смерть не розлучить вас? 

 — Так, — сказав Рік, і я відчула, що в мене серце от-от вискочить з грудей. 

Звісно, я розуміла, що цей шлюб не вважається церковним, а лише має статус цивільного, та й для закону він буде недійсним, тому що людей, які його укладають, насправді не існує. Але кого це має обходити? Принаймні зараз я могла уявити собі, що це моє справжнє весілля, хоча дизайнерська сукня за кількадесят тисяч  доларів, у якій Рік вперше мене побачив, згоріла при пожежі мотелю, а зараз на мені була скромна сукенка, взята напрокат тут же, при каплиці, де проходили весільні церемонії. На Рікові був так само взятий напрокат костюм, але яким він гарним у ньому виглядав! Я не зводила з нього очей і, мабуть, справляла враження наївної простушки, по самі вуха закоханої у свого поважного нареченого. 

Чоловік у костюмі священика стояв перед нами і лагідно усміхався.  Я була впевнена, що він не є священиком, а весь цей антураж був лише для краси, як і сама капличка, ілюмінована різнобарвними гірляндами, і обручки на червоній оксамитовій подушечці — найдешевші, із якогось жовтого сплаву, який за пару місяців почорніє. Але зараз вони сяяли, немов справжнє золото. І мені на мить здалося, що це моє справжнє весілля, що зараз ми вийдемо з каплички і побачимо не таких самих молодят у погано припасованому прокатному вбранні, а натовп рідних і друзів. І що потім буде весільний торт, і святковий феєрверк, і ми випустимо в небо голубів…

 — Емі-Лінн, — я отямилася, коли священник вж завершив свою тираду і запитально дивився на мене. 

 — Так, я готова, — кивнула я головою, яка все видавалася занадто легкою без важкого пучка волосся. Я досі не могла звикнути до короткої стрижки…

 — А тепер ви можете сказати якусь власну клятву, — священник добродушно усміхнувся. 

 — Я клянуся…

Я завмерла, дивлячись на Ріка. В чому йому заприсягтися? Що буду жити з ним недовго, але щасливо, поки викуп, який надійде від батька, не розлучить нас?

Рік дивився на мене, і в його очах я читала такі самі думки. 

 Священник поглянув на годинник. Він знав, що на подвір’ї каплички вишикувалася черга інших молодят, і всі вони будуть так само хвилюватися і забувати слова, і витріщатися одне на одного…

Він усе це бачив мільйон разів, і ніщо його не могло здивувати, — подумала я. 

 — Втім, це не обов’язково. — ожив  священник. — Обміняйтеся, будь ласка, обручками. 

Рік узяв з подушечки меншу обручку і урочисто одягнув мені на палець. Я зробила те ж саме з більшою. Мої руки тремтіли, лице пашіло. Може, я захворіла?

 — Тепер наречений може поцілувати наречену, — священник здійняв руки до неба, певно, він так благословляв нас. 

Цієї миті Рік поклав руки мені на талію і легенько притягнув до сбе. Наші обличчя опинилися так близько, що я побачила своє відображення в його очах. А потім він поцілував мене.

Це був наш перший поцілунок, і він був неймовірним…

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше