23. Рік. "Хто знає, що під поверхнею?"

Емі почала робити те найгірше, що могла в цій ситуації — вона почала вибачатися.

При чому вибачалася вона спочатку просто так, за те, що запропонувала цей “фіктивно-фіктивний” шлюб, коли підроблені документи мали би бути на фальшиві імена. А потім, коли ми вдосталь пообідали в гостях у Джека і Лілії, які, як я й думав, були цілком справжнім подружжям, вона зрозуміла, що випадково зачепила болючу тему. І от тоді її вибачення стали щирими, усвідомленими і дуже жалісливими. Вона, схоже, вирішила зробити слово “вибач” девізом цього дня.

— Ріку, я іноді буваю такою дурепою, я просто ідіотка, яка не хотіла зробити тобі боляче! — не вгавала вона, хоча я вже тричі за останню хвилину сказав, що зовсім на неї не серджуся.

Але Емі вважала себе винною, тому ходила за мною хвостиком, і навіть, не розібравшись, пішла за мною до вбиральні. Лише мій виразний погляд дав їй зрозуміти, що її присутність тут зайва. Вона знітилася, почервоніла і швидко вибігла, як дівчинка, що вперше в житті побачила чоловіка без сорочки. Хоча нічого такого я й не зробив — просто відчинив двері у вбиральню і запитально вигнув брову. Навіть не спитав, чи не бажає вона допомогти мені. Хоча ці слова так і крутилися на язиці, та я стримався. Не хотілося ще більшої незручності.

Коли я вийшов, то побачив Джека, що чекав на мене. Чоловік жестом запросив мене із собою, намагаючись не привертати уваги наших жінок. Я аж здригнувся, коли спіймав себе на цій думц. “Наші жінки”... Наче я мав таке саме право на Емі, як Джек — на Лілію.

— Послухай, — почав Джек, щойно ми вийшли в гараж. — Це не моя справа, але як я щось розумію в цьому житті…

Він багатозначно поглянув на мене, наче пропонував спростувати його думку, що читалася на його обличчі. Та я не став цього робити, бо він усе зрозумів правильно.

— Після Вегасу вам варто рухатися на північ, Ріку. Куди подалі в бік Канади. Можливо, Портленд чи Сієтл…

— Надто багатолюдно, — заперечив я, озвучуючи те, про що й сам думав. — Я б шукав там у першу чергу.

— Кажуть, в цю пору року озеро Тахо особливо красиве, — задумливо промовив Джек, вдаючи, що перебирає ключі. — Ці ранкові тумани, що тягнуться над водою… Перший сніг… Дуже важко дістатися віддалених містечок, бо все засипає переметами… Але там гарно, дуже гарно. Мені розповідав племінник Лілії, у нього там маленький будиночок просто на першій лінії від озера, в лісі… Там чудово, бігають олені… Хочеш, покажу фото?

Я мовчки кивнув, запам’ятовуючи почуте. Джек зняв з полички фото будиночка серед високих дерев. Позаду нього синіла поверхня гірського озера… Будиночок примітний, з індіанськими різьбленими візерунками на дерев’яному ґанку.

— Тут написано “Друзям завжди раді” нашою мовою, — пояснив Джек, помітивши, з якою увагою я роздивляюся візерунки на фото.

— А ми друзі? — вирішив я одразу прояснити, чи правильно розумію його.

— Ти — воїн, що рятує слабших, — урочисто вимовив Джек, — Ти ведеш за собою жінку, що розраховує на тебе, Рік. Отже, ти гідний бути другом.

— Її не потрібно було рятувати, аж доки я не прийшов в її життя, — чесно зізнався я. — І тоді вже виникла потреба в порятунку…

— Впевнений? — примружився Джек, забираючи з моїх рук фото. Він швидко витягнув фото, склав учетверо і запхав мені в нагрудну кишеню. — А мені здалося, що її проблеми почалися не через тебе, а через її батька. Хто знає, що там під поверхнею, друже? — він зробив наголос на останньому слові, і пішов до будинку.

В дверях він раптом спинився і додав, навіть не озираючись:

— Колись один наш старий вождь сказав мені: ніколи не шукай бійки, але коли вона прийде — не втікай від неї. І я завжди дію за цим правилом, Ріку, що би не траплялося. Я не шукав причини допомогти тобі і їй, але коли ви прийшли на мою землю, шукаючи прихистку — я не відмовлятиму в допомозі.  бачу тебе наскрізь. Ти не ягня, Ріку, ти вовк. Але по сліду йдуть шакали, тому я покажу шлях. Не дякуй, за таке не дякують.

Він пішов, а я лишився стояти посеред гаража, намагаючись зрозуміти, чим викликав прихильність діючого вождя тімбішів. В тому, що ми в домі саме вождя я не сумнівався. Як і в тому, що він допомагає щиро. Але чому?