22. Емі. "Давай одружимось!"

Я була дуже рада, що тепер нам не доведеться блукати в пошуках місцевих поселень. 

— Купимо автівку і поїдемо з комфортом, — сказала я.  — Доберемося до найближчого міста. І змінимо зовнішність. Наприклад, я можу перефарбувати волосся. Ти відпустиш бороду. Вже майже відпустив, — я жартома ковзнула рукою по щетині на його обличчі.

 — Нам треба зробити нові документи. — зауважив Рік.  — Причому так, щоб не засвітитися перед людьми твого батька. Бо, я думаю, він неодмінно переконається, що нас із тобою немає серед пасажирів автівки, яка згоріла…

 — Так вони перетворилися на головешки, — хмикнула я.  — Там неможливо нікого впізнати…

 — Повір, він і ДНК-експертизу замовить, причому найшвидшу. Вже за кілька днів, якщо ми не зможемо за цей час  добре відірватися від погоні — нам знову почнуть наступати на п’яти…

Джек із Лілією уважно слухали нашу розмову, і на їхніх незворушних смаглявих обличчях не відбивалися жодні емоції.

Зрештою, коли Рік замовк, індіанець вставив своє слово:

 — У Лас-Вегасі живе мій брат, він може допомогти з документами. Я дам вам його адресу. 

 — А мобільний можна у вас купити? — запитала я. 

 Він кивнув.

 — О, супер! — я вже цілу вічність так не раділа. Може. на цьому наша “чорна смуга” закінчиться, і відсьогодні почнеться суцільне везіння?

 — Тоді нам краще поспішати,   —  Рік підвівся на ноги. —  Краще якомога скоріше дістатися до Лас-Вегаса!

***

 — Може, нам одружитися? — запитала я Ріка, коли ми вже були на фермі у Джека і Лілії.  Індіанці прийняли нас дуже гостинно. Правда, гостинність гостинністю, а більшої частини грошей, знайдених в автівці переслідувачів, у нас вже не було. Чи вистачить цього залишку на придбання документів? Чи доведеться зразу телефонувати до батька і просити викуп, а вже потім робити документи? — У Лас-Вегасі можна організувати весілля за годину…

 — Одружитися? — він здивовано глянув на мене.  — Ти добре подумала?

 — Ну, звичайно, не по-справжньому!  Просто якщо у нас будуть документи на чоловіка і дружину, і в нас буде змінена зовнішність, нас буде важко відшукати. 

 — Добре, але потім отримаємо викуп і розлучимось, — відповів він. 

 — Звісно, бо я не горю бажанням мати чоловіка, — сказала я.

 — Чому так? Я думав усі дівчата хочуть заміж, — він усміхнувся. 

 — Я ж тебе зовсім не знаю, —  я похитала головою. — Може, ти взагалі якийсь найманий вбивця…

Побачила, що він спохмурнів і одразу додала:

 — Жартую. Я пам’ятаю, що ти вчився на юриста. А потім, мабуть, служив у армії? Де так навчився стріляти, правильно? От бачиш, я уже майже все знаю про свого майбутнього чоловіка! Ну, не ображайся, будь ласка!..