30. Остап. Символічний подарунок

Мені було цікаво і приємно розмовляти з нею. Але поступово вино трохи занадто розслабило мене і погляд те й діло ковзав кудись, куди не треба. Я все ще не знав, як відреагує Люба, якщо я спробую перевести наші стосунки в щось трохи більш справжнє, ніж зараз.

Хоча інколи мені здавалось, що воно і так справжнє, просто ми вперто продовжуємо вдавати, що граємо. 

Під час відвертостей про того чоловіка мені стало трохи не по собі. Здається, вона все ж щось відчувала до нього до сих пір, чомусь мене не покидало це враження. Хоча, яке там враження, вона прямо сказала, що "не знає, чи відчуває". Хоча, якщо жінка в такому випадку каже, що не знає, то скоріш за все все вона знає. І через це я відчував ревнощі. Авжеж, він назавжди залишиться батьком її дитини, цей факт ніколи не змінити… Але ж почуття не тому в неї залишилися… 

Але коли вона сказала, що з мене буде хороший батько, я трохи розслабився. 

Я хотів подобатись їй, це було очевидно.

Я підлив їй трохи вина і ми далі продовжили дивитись фільм. Більше я нічого не розпитував. 

В якусь мить відчув, як вона схилилась до мого плеча і тоді побачив, що вона просто заснула. Вона не зробила це навмисно.

Я вирішив віднести її до спальні. Обережно встав, до того обперши її об спинку дивану, а потім підхопив на руки.

Переживав, що вона одразу прокинеться, але цього не сталось. Вона була дуже приємна на дотик. А ще мені подобалось відчувати її тіло так близько в принципі…

Коли я доніс її до її ліжка і обережно вклав туди, Люба ледь насупилась, але ніби не прокинулась.

Я трохи поборовся з бажанням чмокнути її хоча б в щоку, а потім все ж пішов, дозволивши собі хіба провести долонею по тій самій щоці.

А потім пішов до себе…

***

Я не знав, що подарувати їй. Реально розгубився. Врешті-решт зупинився на прикрасах. Авжеж, обручка зараз точно не на часі, але можна подарувати сережки, або підвіску. 

Також мені треба було заїхати за подарунком для Богдана.

Власне, почав я саме з покупки телефону, це було недовго, бо  в цьому принаймні розбирався. З прикрасами було складніше і якось відповідальніше.

Тому коли я прийшов до ювелірки, знову розгубився. Але до мене підійшла продавчиня і запитала: 

 — Можливо, вам щось підказати? Ви хочете обрати подарунок? 

— Так, мені треба щось для моєї… — я замислився. — Дівчини. Так. 

Може, ми ще і не були парою в повному розумінні слова, але я все ж сподівався, що до цього йде. 

 — Можна подарувати їй ланцюжок з підвіскою, що символізує якесь послання… Або ж просто з літерою її імені, це зараз модно… Ось, погляньте у цій вітрині. А ще є браслети, так само з різними фігурками, ось наприклад сердечко, це як освідчення, чи ключик і замочок — що означає, що ви хочете знайти ключ до її серця…

— Ні, серце це надто прямо, — я похитав головою. — Я б хотів щось не таке пряме. До речі, літера "Л" цілком підходить, — я замислився. Бо ж "Л", це не тільки "Любов", як імʼя. Але і як поняття.

— Чудовий вибір! — сказала продавчиня. — Ви візьмете ланцюжок чи браслет? Чи одне й інше?

— Давайте ланцюжок. Якщо є, з білого золота…

***

Коли я повертався додому, всі подарунки вже були запаковані. Я запакував подарунок Люби в трохи більшу коробочку, щоб вона не одразу здогадалась, що там може бути прикраса. Бо якби лишив ту малу, то вона б точно швидко здогадалася. Також я придбав ялинку та прикраси, правда, не надто оригінальні, взяв гірлянду і скляні кульки, та й все. 

За один раз все занести додому не вийшло… Але врешті-решт я впорався.

— Ну що, будемо наряджати ялинку? 

 — Так! — вигукнув Богдан. — А гірлянду ти не забув?

— Не забув, — я погладив його по голові. — Гірлянду, кульки, і два подарунки під ялинку. 

 — Справді? — він аж засвітився від радості. — А можна поглянути, що там, в подарунку?

— Ні, спочатку треба поставити ялинку, розвісити іграшки, і почекати вечері. А вже потім будуть подарунки….