29. Люба. "Ти будеш хорошим батьком"

Сказавши це, я трохи злякалась. Раптом він зрозуміє це так, що я маю якісь види на нього….

— Ну а мій шкільний ідеал дівчини був зовсім неадекватним, — він ледь засміявся. — Довгоногі дівчата з кліпів, в основному. Гормони в той момент бушують так, що хлопці-підлітки думають тільки про секс, хоч більшість його і не має доволі довго. Та і взагалі ніби кажуть, що хлопці повільніше розвиваються психологічно.

 — Не знаю, поки що немає з чим порівнювати, може колись матиму й доньку, то тоді стане зрозуміло, — я усміхнулась. — Але щодо мене самої, то я якось в плані зустрічань з хлопцями була повільна… Всі мої ровесниці вже бігали а побачення, а в мене нікого не було. Може, тому я й допустилася помилки потім, закохавшись у хлопця, який вже був у стосунках… 

— Але ти не знала про ті його інші стосунки, так? — уточнив Остап. 

— Спершу не знала, а коли дізналася, то порвала з ним усі зв’язки, — я зітхнула. — Може, це було занадто категорично, але його обман мене дуже вразив. І відтоді я вирішила, що не буду мати ніяких планів на особисте життя. Як кажуть, щоб не розчаровуватися, не потрібно зачаровуватися. 

— А коли дізналась про вагітність, то… Я навіть не уявляю, як було приймати рішення щодо малого. Ти була сама, як батьки відреагували? І що, ти не казала тому чоловікові? 

 — Батьки наполягали на аборті, а я не хотіла його робити. По-перше, в мене негативний резус, а по-друге, я відчувала, що маю якусь відповідальність за цю ще не народжену дитину. Якщо так сталося, що вона з’явилась, то, мабуть, це недаремно. Раптом він стане якимось вченим, що знайде ліки від смертельної хвороби, чи відомим письменником, чи музикантом, чи просто хорошою людиною? А я б від своєї легкодухості позбулася його… Зараз я не уявляю свого життя без Богдана, хоча він часом і робить капості. Але я дуже люблю його. Його батькові я нічого не казала, на аліменти не подавала. Не хочу заважати його стосункам, мабуть, вони з тією дівчиною вже одружені, мають дітей… Думаю, якби я щось вимагала для себе, це виглядало б наче мені були потрібні його гроші, тому я спеціально завагітніла…

— Ти все ще щось відчуваєш до нього, раз кажеш це в теперішньому часі? Ну, про "не хочу заважати"… — Остап зазирнув мені в очі. 

 — Не знаю… Я його дуже кохала. мабуть не можна отак просто стати байдужим до людини, що була дуже важливою. Але зараз це почуття вже ніби віддалилося, іноді мені здається, що то було не справжнє кохання, а просто пристрасть… Якби я закохалася в підлітковому віці, як мої подруги, перестраждала б тоді, то це було б як щеплення від нещасливого кохання в дорослому віці. Але що сталося, те сталося, у мене є Бодя, тож ніщо не даремне. 

Я відпила ще ковток вина, виговолрившись, почувала себе так спокійно… Ніколи і ні з ким так щиро не ділилася тим, що в мене на душі. Остап був першим, він так добре умів слухати, не виражаючи свого ставлення, просто даючи зрозуміти, що він поруч. 

— Зрозуміло, — Остап кивнув. — Ну, а я, певно, ще ніколи не закохувався по-справжньому… Мені було добре з деякими жінками, але не настільки, щоб втрачати від цього голову. 

— Ну, значить, у тебе ще все попереду, — я усміхнулась. — Чоловікам у цьому плані легше, можна не хвилювавтися про той “біологічний годинник”.

— Ти так кажеш, ніби жінка — це просто якийсь інкубатор… Та і взагалі, хіба ти маєш про це хвилюватись, у тебе ж вже є дитина? Чи ти про минуле? Але тоді ти була доволі молода, щоб спеціально хотіти дитину? 

 — Та я не про себе, — поспішила виправитися я. — В мене справді вже є Богдан. А от на моїх ровесниць, які ще не мають дітей, часто насідають родичі, що треба обов’язково народити до тридцяти, і вони починають переживати, шукати чоловіків через служби знайомств… Чоловік ще хоч і в сорок може спокійно стати батьком, та навіть в п’ятдесят… Хоча все ж, мабуть, дітей легше ростити, поки батьки відносно молоді і мають більше енергії з ними займатися. З тебе буде хороший батько, я це бачу…