Глава 32

Оптимізму в Аміни поменшало, а страх запустив пазурі в її серці. Отже, перед нею аб'юз у чистому вигляді. Нічим не прикритий та не замаскований. Але найжахливіше, що Арманд, схоже, щиро вірить у те, що робить та каже. Це ж треба було вбити йому в голову всі ці сексистсько-шовіністські марення. Він же цілком собі привабливий представник роду чоловічого… поки не відкриває рота. Хоча зараз він ще й силушку свою драконячу активував, не обмежившись словами. І щось підказувало, що це лише початок. Міні згадалися слова Гілберта, що зараз, поки вона не набула повної сили, в Арма є всі шанси її приборкати. Та тільки юна відроджена горгулья сама собі не пробачить, якщо так просто йому це дозволить!

— Та нізащо в житті я не буду вашим кімнатним песиком і не діятиму за вказівкою! — не витримала тиску Аміна, продовжуючи демонструвати буйну вдачу і геть-чисто забувши, що збиралася вирішити все тихо-мирно. Тихо-мирно з цим індивідом все одно не вийде, у нього очі зашорені неправильним вихованням. На таких лише шокова терапія діє. — Ідіть он адептів своїх дресируйте, а мене не треба.

— Ти і є моя адептка, — вкрадливо нагадав лускатий. — А як моя наречена…

— Але я не ваша наречена, ви що, забули? — тепер настала її черга нагадувати. — Все це лише тимчасово, ми тільки вдаємо заручини. Бо насправді я заручена з Гілбертом і…

Ой, здається, дарма вона сказала. Погляд дракона став справді страшним, у його очах з'явилося щось звірине, вертикальні зіниці звузилися до щілин, потім, навпаки, надмірно розширилися, видаючи крайній ступінь несамовитості, а потім райдужки засяяли синім. Від цього погляду щось усередині Аміни перевернулося, а ще повернулося те дивне відчуття, яке пронизало її в ритуальному залі під час першої зустрічі з цим драконом.

— Гіл, Гіл, Гіл... — майже виплюнув Арм. — Гілберт завжди намагається забрати собі те, що належить мені! Із самого свого народження... І навіть цього разу він мене випередив. Але це ненадовго...

Міні зовсім не сподобалося вираз обличчя Сільверстоуна.

— Н-не наближайся до мене, драконяча мордо! — вона втиснулася в крісло, наче це могло хоч якось допомогти.

— Драконяча морда?! Ну так, я дракон, — він оголив у посмішці ікла, що істотно подовжилися. — Як і твій любий Гіл. Ми з ним однакові, не помітила?

— Ні, ви різні і зовсім не схожі! — хитнула головою дівчина, не бажаючи визнавати навіть найменшого ступеня подібності між ними, хоча подібність ця була, як кажуть, очевидна, не дарма ж вони брати.

— Ну звичайно ж не схожі, він же… — Арманд запнувся, ніби щось заважало йому продовжити (чи не заклинання якесь?), і зневажливо сплюнув. — Про це братик тобі сам розповість, якщо совісті вистачить. А ось ти мені зараз розповіси дещо інше.

— Інше? — Міні стало соромно, як жалісно пролунав її голос, але коли ти прикута до крісла драконячими чарами і не можеш повноцінно чинити опір, особливо не повоюєш.

— Чим ви там із ним займалися у ритуальній залі, м? — навис над нею декан. — І що, ти казала, він робив своїми губами?

— Те, що належить під час заручин, — навмання відповіла вона.

Насправді Аміна знати не знала, як у Вісциусі (новому для неї світі) насправді укладають заручини. Гілберт цілком міг зробити все по-своєму, та й про поцілунок збрехати, з нього, хитруна, станеться. А втім, якщо судити з потемнілого погляду Арма, здається, не збрехав.

«Горгульюшко, люба, що робитимемо? Мені не подобається, як він на мене дивиться...» — згадавши пораду Гіла, звернулася Аміна до своєї звіриної половини, вирішивши, що все, жартики скінчилися і час викликати важку артилерію, тобто вживати серйозних заходів.

Однак відповісти та не встигла, дракон виявився швидшим.

— При заручинах, кажеш? — прогарчав він. — Ну так і в нас із тобою нібито заручини. Тому саме час закріпити їх як годиться... — і нахилився до губ нареченої.