Глава 1

— Ритуал майже завершено! — натхненно заявив моложавий чоловік у темно-синій мантії з пелериною, довге сріблясте волосся якого розсипалося по плечах і злегка поблискувало, після чого продовжив щось бурмотіти незнайомою мовою.

Аміна дивилася на нього і не розуміла, де знаходиться і що, власне, відбувається. От тільки вона лягла спати – і тут таке! А-а-а, мабуть, це просто надто реалістичний сон. Треба подивитися на руки і взяти сновидіння під контроль… Ха, якби це було так легко зробити! Тіло не слухалося, ніби одеревеніло. Ні, наче скам'яніло.

«Що зі мною?»

Єдине, що їй вдавалося, це рухати очима, навіть голову повернути не виходило, тому дівчина спробувала, наскільки це було можливо в її становищі, оглянути себе... Камінь! Ха, це такий жарт? Аміна стала статуєю?! Цікаво, чиєю? Якась шанована Богиня? Чи місцева знаменитість? А втім, та яка різниця?! Вона стала шматком каменю, ось у чому проблема! Груди, плечі, руки і, здається, все, що нижче, теж… Стоп, не руки, а лапи! Боженьку, вона навіть не людина?!

Тим часом усе довкола світилося і сяяло блакитним у такт словам чоловіка, до бурмотіння якого приєднався ще один голос. І Міна тільки зараз звернула увагу на другого чоловіка, такого ж високого й сріблястоволосого, пронизливі блакитні очі якого чомусь бентежили душу і змушували відчувати щось дивне. Він був майже точною копією першого, тільки молодший і ще привабливіший, хоча його старший напарник по заклинанню теж дуже непоганий собою, якщо не сказати більше.

«Та де ж я таки опинилася? Хто вони такі? Що тут коїться?»

Потрапити до рук фанатиків, хай навіть симпатичних, — останнє, чого Міні хотілося у житті. Навіть більше: чим привабливіший маніяк, тим небезпечніший. На такого може й рука не піднятися, а якщо їх двоє... І чаклують в унісон, немов у них це вже відпрацьовано. Ритуал, кажете… І що за ритуал? Насниться ж таке! Втім, для сну все, що відбувалося, було надто реальним, особливо відчуття.

Та невже?! Тільки не кажіть, що Аміна і справді опинилася в цьому дивному кам'яному залі з поблискуючими рунами на стінах, та ще й в компанії не менш дивних чаклунів, ставши… Як там у фентезі-книгах називають дівчат, що потрапили в інший світ? Потраплянками? Зважаючи на все, так воно і було, та й різнокольорові сполохи, що прорізали простір, інакше як магією й не назвеш.

Навколо Міни все активніше вихорилися сяючі енергетичні потоки, а потім дівчина відчула, що з неї ніби спадають кайдани, а камінь обертається плоттю. Тіло поступово набувало чутливості, оживало і водночас змінювало звірину форму на людську. Ось дівчина змогла повернути голову, потім повела плечима, поворухнула рукою, потім ногою... і нарешті вдихнула на повні груди. Жива!

Встигнувши злякатися, що опиниться в чому мати народила перед двома чоловіками, Міна швидко оглянула себе і видихнула з полегшенням: одяг на ній таки був, хоча явно не відповідав ситуації. По тілу струменіла надто легка як для такого прохолодного приміщення сукня, та й голі ступні холодила кам'яна підлога, й Аміна здригнулася. Спробувавши зробити крок, вона похитнулася і вже приготувалася розтягнутися ниць, але її втримали магічні ліани.

Молодший з магів, який і був творцем цих ниток заклинань, чомусь виглядав набагато незадоволенішим, ніж його старший товариш, що буквально світився неприхованим ентузіазмом. Сама Аміна перебувала в іще меншому захваті, ніж молодий чаклун, і з побоюванням чекала, що буде далі. Попереступавши з ноги на ногу, вона знову спробувала зробити крок і відчула ззаду дивний рух, який допоміг утримати рівновагу, а між лопатками стало незвично.

«М-матінко, у мене що, за спиною крила?! Це точно я?»

Навряд чи… Волосся, що спадало по плечах, виявилося світлим, хоча у своєму попередньому житті Міна була пекучою брюнеткою. Груди... О, її прекрасні груди п'ятого розміру стали меншими і тепер виглядали хіба що на трієчку. Руки були витонченішими, а нігті — довгими і загостреними у формі а ля мигдаль (такими будь-якого ворога розполосувати можна), чого Аміна собі ніколи не дозволяла. Отже, волосся не її, груди не її, руки теж не її, та ще й крила є... Ну точно, потраплянка, до того ж в чуже тіло!

Добре, що вона розуміє місцеву мову, хоча ті слова, які зараз бурмотали маги, були Міні незнайомі. Мабуть, якісь секретні формули. І все-таки, що ці двоє з нею роблять? І що за дивне відчуття на правому плечі? Схоже почуття народилося і в грудях, викликаючи назовні щось потужне і давнє, що спало глибоко-глибоко, а тепер потроху підіймало голову.

Чоловіки продовжували читати заклинання, поки тіло дівчини не осяялося внутрішнім світлом. Потім воно спалахнуло золотом, а по залі промайнула енергетична хвиля, через яку навіть маги похитнулися. Потім сяйво згасло, і пара заклиначів замовкла. Як виявилось, ненадовго.

— У нас вийшло, сину! — радісно вигукнув старший чоловік. — Ми це зробили! — він гарячково виблискував синіми очима.

— ТИ це зробив, батьку, — виправив його молодший і погасив сяйво дивовижних синьо-блакитних очей.

— Ні-ні, все завдяки тобі, Арме! — не погодився перший, обсмикуючи мантію, яка прийшла у безлад через енергетичний викид Міни.

— Угу, звичайно, — скептично зауважив той, кого назвали Армом, і теж поправив одяг: майже таку ж темно-синю мантію з темно-сріблястим оздобленням, тільки без пелерини. — Я просто був поруч і нічого особливого не робив. Хіба що пару заклинань прочитав.