Глава 24 від 25.11 (2)

До їдальні Аміна входила як на страту і не помилилася у своїх нерайдужних прогнозах. У такій манірно-нестерпній обстановці вона ще ніколи не їла. Це був найжахливіший сніданок з усіх можливих, і Міна сто разів прокляла себе, що не попросила їжу в кімнату. Пані Вінара шулікою сиділа на чолі стола і кидала на новонабуту невістку такі пронизливо-зневажливі погляди, які лише підтверджували: свекруха з неї жахлива. Хоча їй би радіти, що не найдорожчий Арманд отримав в обраниці відроджену статую, а нелюбий Гілберт. Аж ні, все одно вовком дивиться і ледве стримується, щоб не викинути чужинку з-за столу.

Арманд, до речі, повністю поділяв настрій матері і свердлив Аміну пронизливими поглядами, і у дівчини мурашки йшли по спині. Наче звинувачував, що вона не змогла протистояти Гілберту та залишила його, Арма, з носом. Ну, тут він цілком має рацію! Однак було щось іще в цих його поглядах, наче… обіцянка, чи що. І від цього Міну коробило ще більше.

Дайна ж хоч і хмурилася, але відкритої агресії поки що не виявляла. Мабуть, вона сама ще не вирішила, як ставитися до тієї новини, що Аміні за нареченого дістався її улюблений братик Гіл, до якого юна бунтарка мала куди тепліші почуття, ніж до Арма. І тільки ректор, що розташувався на іншому кінці столу навпроти дружини, здавалося, був задоволений усім та снідав з помітним апетитом. Зважаючи на все, він волів не помічати настрою, що витав у кімнаті, або ж просто ігнорував думку оточуючих, нав'язуючи їм власні погляди та судження. Тож чи варто дивуватися, що в подібній обстановці Аміні у прямому значенні слова шматок у горло не ліз?! Але внутрішня звіряча половина не давала спуску і вимагала законну їжу.

«М'яса мені давай, і побільше! — наполягала вона. — Можеш думати про цих гадських драконів що хочеш, але про їжу забувати не смій!»

«У мене так буде нетравлення», — подумки зітхнула дівчина.

«Нічого-нічого. Чим краще мене нагодуєш, тим більше у нас буде сил для чаклунства, — агітувала горгулья. — Ти ж не передумала чаклувати?»

«Звичайно ж ні!»

«Ну так і їж!»

І Міна їла, знехотя розжовуючи черговий шматочок м'яса. Ах, а з яким контрастом їй у цей момент згадувалася вечеря вдвох із Гілом... Нехай не в розкішній їдальні, а на замковій кухні, але наскільки там було тепліше та затишніше. І зараз не про температуру в приміщенні, а про атмосферу. Тепла посмішка Зінари і пустотливий блиск в очах Гілберта дорогого коштують. Загалом, закінчувала сніданок Міна на чистому ентузіазмі та з величезним полегшенням пройшла за економкою пані Мілдою (суворою літньою жінкою з чіпці) у світлу простору кімнату, де на неї вже чекала мила темноволоса дама років сорока.

Спілкування з модисткою пройшло набагато приємніше, ніж побоювалася Аміна. Та швидко її оглянула, просканувала заклинаннями та зробила позначки у блокноті. А ще парою заклинань ідеально підігнала по фігурі сукню Дайни, і Міна відчула себе в ній набагато краще. Потім вони обговорили фасони вбрання (але вибрати можна було лише з тих, які схвалила пані Вінара) та кольори.

— У мене є кілька готових суконь, я піджену їх під вашу фігуру, і вже надвечір вони будуть у вас, — повідомила жінка. — Те саме стосується білизни та інших дрібниць.

— Так швидко? — здивувалася Міна.

— Зрозуміло, — суворо відповіла Матільда ​​(як вона назвалася). — Я досконало володію побутовими чарами, можете не сумніватися.

— Що ви, я й не думала в вас сумніватися, — поспішила запевнити її Аміна. Після майстерного припасування сукні Дайни це було б блюзнірством. — Просто приємно вражена.

І та відтанула.

— Інші вбрання будуть готові протягом кількох днів, — запевнила модистка. — Тоді й скажете мені, яким хочете бачити ваше бальне вбрання.

— Бальне вбрання? — зацікавилася дівчина.

— Хіба вам не сказали? Незабаром у палаці відбудеться щорічний бал, присвячений середині осені, — пояснила Матільда. — Це свято на честь закінчення збору врожаю та подяка природі за її дари.

Хм, отже, бал, га? Та ще й у палаці? Чи не означає це, що незабаром Аміна побачить ще одного неодруженого представника сімейства Сільверстоун, його високість кронпринца Тармунда, про якого згадував Гілберт? Схоже на те.