Глава 23 від 25.11 (1)

Ранок почався раптово. Двері відчинилися без стуку, майже з ноги. Не встигла Аміна запитати, хто там такий зухвалий, як у спальню буквально вихором влетіла сестричка Гілберта.

— Ти справді заручилася з Гілом? — Опускаючи привітання зажадала відповіді Дайна.

Господи, що за манери?! Що за порядки у цій родині? То замикають, то вриваються в чужу кімнату, як до себе додому. А втім, тут і був їхній дім, це Міна тут чужа. Втім, такий стан речей ненадовго, вона от-от залишить негостинні стіни житла Сільверстоунів і забуде про цей замок як про страшний сон. Принаймні новоявлена горгулья на це сподівалася.

— І вам доброго ранку, — сіла на ліжку Аміна, притискаючи до грудей ковдру. — Якщо ви не проти, я б спочатку хотіла одягнутися.

— От тільки «викати» мені треба, — скривилася сріблява. — Якщо вже ми майже родички.

— Добре. То не могла б ти, будь ласка, хоч відвернутися, — повторила прохання Міна.

— Ой, та чого я там не бачила?! Ми ж обидві дівчинки. Але гаразд, — Дайна з небажанням відвернулася. — І ти не відповіла на запитання. Як так сталося, що ти заручилася з Гілом?

— А це ти в нього самого спитай при зустрічі, — Аміна, скориставшись моментом, неохоче встала з ліжка і стала одягатися, хоча спати хотілося неймовірно. — Може, хоча б тобі він пояснить, навіщо вкрав мене у брата.

— Ха, коли ще буде ця зустріч, — з відтінком смутку мовила дівчина. — Але дуже добре, що вкрав! Отже, тепер Арму не доведеться розлучатися з Кілаєю.

— Розлучатися? — зацікавилася Міна.— Тобто вони зустрічаються?

— Ну звичайно! Щодня в академії, — підтвердила Дайна.

— Під «зустрічатися» я мала на увазі стосунки, а не просто зустрічі в коридорі чи на заняттях, — пояснила Аміна. — У ЦЬОМУ сенсі вони зустрічаються? Чи вам із пані Вінарою просто хочеться, щоб так було?

Сестричка Гіла задрала носик:

— Та хіба справа в одному лише нашому бажанні?!

— А в чому тоді ще? — Аміна закінчила шнурувати сукню і обсмикнула спідницю. А нічого, розмір майже підійшов.

— Кілая мила, добра, ніжна, вірна… Кращої пари Арманду просто не знайти. Я впевнена, що незабаром у неї з'явиться його мітка — і тоді весілля не забариться, — переконано заявила Дайна. — У неї є лише одна істотна вада…

— Дайно, ти що це тут влаштувала? — почувся з-за дверей сердитий голос ректора. — Хто тобі дозволив вдертися до нашої гості? Швидко до їдальні, я сам проводжу Аміну до сніданку.

Дівчина закотила очі і знехотя попрямувала до дверей.

— Гаразд, в академії ми матимемо багато часу, щоб поговорити… — озирнулася вона перед тим, як вийти, і було незрозуміло, чи це загроза чи просто констатація факту.

Міна не змусила себе довго чекати і, поспіхом розчесавши волосся, прополоскавши рота та хлюпнувши в обличчя води, рушила назовні. Бо хто знає, раптом голова академії вирішить не чекати її в коридорі, а заявиться до кімнати.

— Після сніданку, моя люба, тебе виміряє модистка, — поставив перед фактом пан Аліан, поки вони йшли до їдальні. — Нічого складного, просто трохи побутових чарів. Адже ти хотіла власний гардероб?

Хотіла ж, звісно, але щось підказувало, що вибрати їй все одно нічого не дадуть. Ну, чи залишать мінімальне право слова. Напевно, у сімейства Сільверстоун є чіткий регламент, як має виглядати невістка їхнього дому, хай і не для всіх бажана.

«Боги, чому ви до мене такі жорстокі? Ну чому я увійшла саме до цієї шаленої сімейки?! Нехай і тимчасово. Хоча як там кажуть? «Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове», еге ж?»