Глава 22

Хоч як кортіло Аміні почути відповіді на свої запитання, проте в даний момент голова сімейства Сільверстоун не мав наміру обговорювати цю тему. Але нічого, вона обов'язково дізнається, повинна дізнатися!

— Бідолашна моя голодна дівчинко, — нарешті схаменувся господар будинку. — Ми зараз же виправимо цей недогляд!

Міна, яка після набігу на кухню була сита і не хотіла видавати добру жінку, що надала їм нічну вечерю без відома пана, хитнула головою.

— Я зараз у такому стані, що мені шматок у горло не полізе, — пожалілася вона. — А от зранку із задоволенням добряче поснідаю. Просто я не могла промовчати: ні сукні, ні обіцяної їжі. Значить, так у вашому будинку приймають гостей?!

— Я поговорю з дружиною, напевно, це якесь непорозуміння, — зніяковів голова академії.

Однак, глянувши на обличчя Арманда, Міна переконалася, що ні, непорозумінням тут і не пахне, все було чітко сплановано. Отже, хотіли її помучити? Втихомирити? Провчити? Ну-ну… Не дочекаються!

— Оскільки з питанням їжі ми розібралися, зробімо тепер щось із моїм гардеробом. Ви ж бачите, у наскільки неналежному вигляді я змушена розгулювати по замку, — вона нібито випадково спустила халат з одного плеча. — А якщо мене в такому вигляді побачить хтось із слуг?!

— Навіть у халаті можна виглядати пристойно, — сварливо зауважив Арманд, знову повернув одяг на місце, ще й потоком магії пояс халата зав'язав.

Ха-х, передбачливий який. Цікаво, чогось це він роль скромника розігрує.Чи Арм із тих чоловіків, які навіть із дружинами сплять не роздягаючись, обряджають обраниць у нічні сорочки до п'ят, а потім просто піднімають поділ? Ця його холодна відстороненість починала бісити. А дітей він як збирається робити? Із зав'язаними очима і в темній кімнаті на дотик? Хоча, можливо, деканище тільки за присутності батька такий, а от наодинці…

Аміні чомусь хотілося вивести його на емоції, зачепити, позлити, можливо, навіть змусити ревнувати, щоб помучився, але поки що ця крижинка куди емоційніше реагувала на будь-які згадки старшого брата, ніж на потенційну наречену. Тож… сюди і треба бити. Гіл його бісить? Бісить. То чому б не довести Арма до сказу?!

— Дякую вам, пане декане, ви такий дбайливий, — офіційним тоном заявила його майбутня учениця. — А от ваш брат моїм зовнішнім виглядом не перейнявся, так і дивився на мої принади. Я промовчу, яким чином він притягнув мене до зали, а потім його губи… — вона приклала руки до щок, зображаючи зніяковілість та водночас ретельно стежачи за реакцією невдалого нареченого.

О-о-о, а реакція ця була, ну нарешті! Арманд стиснув щелепи, з його стиснутих кулаків сочилася магія, а очі… Ух, які блискавки зараз у них іскрилися! Ну от, давно б так, а то вдає із себе такого собі спокійного пай-хлопчика. Але ні, там, усередині, емоцій через край.

— Не варто згадувати погане, моя люба, — ректор став між нею та Армом. — Тобі зараз же доставлять щось із суконь та інших речей моєї доньки (все нове, зрозуміло). А завтра, як обіцяв, ми надамо тобі власний гардероб.

— Я знала, тату, що можу на вас покластися! — вигукнула дівчина і навіть обійняла нещодавно знайденого свекра. — Якби і ваша дружина була такою ж привітною, мені не хотілося б негайно залишити цей будинок.

— Я поговорю з нею, обов'язково, — запевнив старший Сільверстоун. — Але в тому, що тобі треба поки що пожити в академії, я з нею солідарний. Повір, це для твого ж добра. От тільки сьогоднішні заручини…

— Але ж їх уже не скасувати, — дорікнула Міна, тим самим із задоволенням наступаючи обом Сільверстоунам на хворі мозолі. — Принаймні не найближчим часом, еге ж? — і вдала, що страшенно засмучена.

«Ну, і що ти тепер скажеш, дорогенький «татусю», м?»

— А тепер послухай мене уважно… — тон голови академії став суворим, майже холодним. Ну от і справжнє обличчя з’явилося, а то «донечка», «дівчинка». — Ми нікому не скажемо, що тут сьогодні сталося. Ніхто (крім членів нашої родини) не повинен знати, що ти тепер заручена з Гілбертом. Нехай усі вважають, що твій обранець — Арм (та й магія у них із Гілом схожа), тоді вони остерігатимуться тебе чіпати. Він має статус і посаду. Тож для всіх ти наречена саме Арманда, чуєш мене, Аміно? — спитав лускатий з натиском, пригнічуючи драконячою аурою.

— Я з-зрозуміла, — змушена була визнати дівчина, настільки важкою стала атмосфера.

Чорт забирай, все-таки треба із цим щось робити, надто вже пригнічує їхнє драконяче єство.

— Ех, шкода, обручку не приховаєш, — з досадою мовив ректор. — І не знімеш, — додав він після безуспішної спроби стягнути її з пальця за допомогою магії. — Гаразд, тоді замаскуємо. Давай, Арме, наклади на неї свої чари, залиш відбиток аури.

Декан підняв руку — і навколо кільця закружляла хмаринка сріблясто-блакитного туману, трохи змінюючи його обриси.

«Тихіше, Блуме, — спробувала Аміна втихомирити фамільяра, який почав був опиратися. — Хай маскує. Тобі ж це ніяк не зашкодить?»

Відчувши, що дух не заперечив, вона трохи заспокоїлася.

— Не зрозумію лише, що тут за дивна атмосфера, — ректор обвів поглядом зал, затримавшись на гарбузах.

До речі, добре, що нагадав. У її відносинах з Армандом якраз не вистачало останньої вишеньки на торті.