Глава 21 від 22.11

Портал закрився раніше, ніж пан Аліан та Арманд встигли до нього дістатися. Магічні сполохи заспокоїлися, все замовкло, і тепер у залі чулося тільки натужне дихання обох чоловіків, наодинці з якими залишилася Міна. Ну що ж, схоже, спокій їй тільки сниться. Оце так нічка видалася, найекстремальніший Хелловін з усіх можливих.

— Ти ж мусила бути в своїй кімнаті під охороною чарів... — першим заговорив ректор.

— Угу, голодна і роздягнена. Не надто ваша сім'я піклується про гостей, тому що вечерю мені ніхто так і не приніс, — дорікнула Міна, не вважаючи за потрібне виправдовувати підступних жінок. — А потім… — вона включила режим жертви, — потім раптом прийшов ваш старший син, відімкнув магією двері, забрав мене… і ось. Додому повернути обіцяв, я, дурна, повірила, а сам…

Для більшого ефекту Аміна розвела руками, демонструючи показну розгубленість. Мовляв, я не хотіла, мене змусили, і все таке інше. Й обидва чоловіки не могли не помітити обручку на її пальці.

— Заручини, значить… — чи не прогарчав голова академії.

— Як бачите, — дівчина внутрішньо насолоджувалась перекошеними фізіономіями батька та сина та з іще більшим задоволенням включилася в гру. — Ви самі подали йому цю ідею!

— Але як Гіл зміг так непомітно зламати захист кімнати? — пробурмотів пан Аліан.

«Та він не лише захист зламав, а й вас двох прослуховував, а ви цього навіть не помітили!»

— Хіба це зараз важливо? — гаркнув Арманд. — Він украв те, що мало належати мені! Знову. Ну гаразд, заручини не весілля. А ти… — його важкий погляд зупинився на дівчині.— Не надто вже сильно ти чинила опір, якщо йому так легко вдалося все це провернути.

Ух, кмітливий який.

— Не чинила опір?! Та він, та в нього… — Аміна продовжувала ламати комедію, вкотре подумки проклинаючи Гілберта, який змусив її взяти удар на себе. — Він має таку потужну магію, куди мені до нього?! І це ви, — вона звинувачувально тицьнула пальцем спочатку в батька, потім у сина, — притягли мене до цього замку і не змогли захистити! Хоча обіцяли. Як після цього я можу вам вірити? А я ж… я вже почала думати, що ми справді могли би стати сім'єю.

Ага, зробити їх винними — найкращий хід. Вона лише жертва обставин... та їх, сильних чоловіків, які не зуміли вберегти жінку на своїй же території.

Першим здався ректор, погасив лють, із силою видихнув. І заговорив тим м'яким тоном, яким умовляв дружину.

— Ну досить, досить впадати у відчай, дівчино, ще не все втрачено. Заручини — не весілля, можна й розірвати. — почав був натхненно, але потім його запал затих. Мабуть, засумнівався, що розірвати чари Гілберта вдасться так уже легко. — Ну, або дочекатися, коли мине відведений термін. Так що не впадай завчасно у відчай.

Ну от, так би й раніше. Нехай ВІН її заспокоює, а не навпаки.

— Ви дійсно так думаєте? — Міна для виду схлипнула. — Гіл не назавжди наклав на мене лапи?

— Звичайно ні, моя люба, — тон глави сімейства Сільверстоунів став ще м'якшим, і він обійняв дівчину за плечі. — Все, все, не плач, доню, ми обов'язково розв’яжемо цю ситуацію.

Ха, доню? Та такого батька-фанатика і ворогові не побажаєш! І як Дайна його витримує? Батько-«мрія» просто. То сюсюкає, то чи не до стінки притискає і пригнічує одним голосом.

— Дивлюся, крила ти сховала, — зауважив Арманд. — Навіть допомагати тобі з цим не довелося.

«А то ти мріяв мені допомогти…»

— Угу, так злякалася цього вашого Гіла, що вони самі зникли. Перенервувала, напевно, — нахабно збрехала Міна.

— Він далеко, тобі більше нема чого боятися, — продовжував заспокоювати потенційний свекор. — Тепер ти з нами, все буде гаразд…

Але Аміні його показна турбота була поперек горла. Для нього вона лише інструмент, корисний екземпляр, який великий експериментатор хоче схрестити зі своїм сином. Треба про це не забувати і не піддаватися брехливим промовам. Ухваливши таке рішення, вона трохи повернулася, щоб бути не так сильно притиснутою до ректора, проте зробила тільки гірше: через його заспокійливі погладжування халат із плеча дівчини почав сповзати. І тоді вона скористалася цим приводом, щоб взагалі відсторонитися від новонабутого родича.

— Ви вже вибачте, тату, що я в такому неналежному вигляді, але, як уже сказала, іншого одягу мені ніхто не надав. Як і вечері, — не забула нагадати Міна.

Арм кашлянув і потоком магії повернув халат на місце, а то щось надто сильно той сповз, ледь не змусивши демонструвати потаємне. Ха-х, невже хтось зніяковів? Та невже?! А коли вона в тій напівпрозорій сукні посеред ритуального залу стояла, тільки Гілберт і прикрив Міну плащем, іншим на відроджену статую та її жіночі форми було фіолетово. До речі про Гіла. Може, й справді добре, що його зараз тут немає. Гнів батька заспокоївся напрочуд швидко, принаймні зовнішні його прояви. А втім, остання фраза втікача дуже зацікавила.

«Ти знаєш, де мене шукати, батьку. І що зробити, щоб я якнайшвидше повернувся...» — сказав він.

То де ж його шукати? І що саме потрібно зробити, щоб він знову міг переступити поріг цього будинку? А головне, чи піде на це пан Аліан? Нехай навіть заради спроби розірвати заручини.