Глава 20 від 21.11 (1)

Ха, залишає їй замість себе фамільяра? Вважає, що це повноцінна заміна? Ну-ну…

— Блум, — повторила Міна, звикаючи до цього імені. У відповідь з каблучки миттю з’явилася синьо-срібляста хмарка і матеріалізувалася в драконячу мордочку, яка запитально глянула на тимчасову господиню. — Нічого, це просто перевірка зв'язку, — поспішила сказати вона.

Фамільяр мигнув синіми сяючими очима, мовляв, усе зрозумів та прийняв, і знову розчинився в кільці. Вау, оце так новий друг! Мовчазний, слухняний, розуміючий. Може, він все ж таки не така погана заміна господареві? Якби з ним ще можна було поговорити.

«Тобі що, мене замало для розмов? — одразу дала про себе знати горгулья. — Чого ти так прикипіла до цього дрібного чужинця?»

Ух, ревнива яка.

«Він тепер наш новий друг. Не ображай його, будь ласка», — попросила Аміна.

«Пф, навіть не збиралася. Нехай собі живе, дрібота пузата», — зволила заявити звіряча половина.

«Дякую, ти дуже великодушна».

«Ще б пак, не личить мені ображати маленьких».

Маленьких? Це вона про духа-дракона? Хоча… хто знає, наскільки давня істота її горгулья?! Може, для неї він і справді зовсім малюк, а от для Міни...

«Щось мені підказує, що не такий він буде і маленький, якщо знадобиться», — дівчина чомусь була в цьому майже впевнена.

«Добре, подивимося, чого він вартий, коли час прийде…» — сказала насамкінець горгулья і на якийсь час затихла.

— Все-таки цікаві звичаї у твоєму світі, — відволік від внутрішнього діалогу новоявлений наречений, розглядаючи один із гарбузів, що щирив пащу вирізаними зубами і поблискував очима-ліхтарями.

— Дякую, що організував усе це, — не могла не подякувати дівчина. — Я майже відчула себе вдома.

— Радий, що зміг зробити для тебе хоча б цю дрібницю. А зараз… Готуйся, батько скоро буде тут, — Гіл почав швидко читати якісь заклинання, після чого вівтар згас, а символи на стінах перестали світитися. Замітає сліди? Чи ставить останню крапку у ритуалі? — Якщо що, звалюй все на мене. Мовляв, знати не знала, що він задумав… — інструктував дракон. — Ти маєш виглядати жертвою, а не змовницею. Тоді батько тебе жалітиме, а не навпаки.

— А ви що скажете на своє виправдання? — не могла не спитати Аміна.

Можна було собі уявити, що тут зараз розпочнеться, коли ректор зрозуміє, як саме старший син порушив його ретельно розроблені плани.

— До того часу, коли батько прийде, мене тут уже не повинно бути, — дракон пробурмотів ще одне заклинання, стиснувши в руці якусь штуку, — і прямо з повітря виникла енергетична вирва, що поблискувала сріблястими сполохами. Портал! — А втім, ні, кілька слів насамкінець я йому таки скажу.

— Ви знову збираєтеся піти? — зрозуміла Міна.

— Як бачиш.

Незрозуміле розчарування торкнулося серця. Можливо, тому, що Гілберт був хоч якоюсь подобою захисника від тирана-братця та одержимого ректора. Та й взагалі, він тут зараз справ наробив, а їй, виходить, розгрібати?! І приймати на себе гнів його рідні? От же підла драконяча морда, га! Хитрістю уклав з нею заручини, без дозволу поцілував, а тепер кидає на поталу кровожерливих родичів?! Відчайдушно захотілося запульнути в нього один із гарбузів, та той, що більший.

— Щось я вже шкодую, що піддалася на вашу провокацію, — не змогла промовчати дівчина. — Зараз пан Аліан прибіжить злий як тисяча демонів, можливо, навіть не один, а з молодшим сином чи дружиною. Хочете кинути мене зі своєю божевільною сімейкою? Якщо ми тепер заручені, забирайте із собою та несіть відповідальність!

Ну а що він хотів?! Якщо назвався нареченим, треба за це відповідати!

— Вибач, але поки що не можу. У твоїх же інтересах залишитись і пройти навчання саме в Грейській академії, а потім… — Сільверстоун зробив невизначений жест. — Потім ми зустрінемося знову, обіцяю. На прощання дам одну пораду: почитай книги про горгулій. Все, що тільки знайдеш. І картини з горгульями пороздивляйся. Уважно. Це тобі обов'язково знадобиться. А ще більше спілкуйся зі своєю внутрішньою горгульєю. Вона тобі і крилами керувати допоможе, і магією швидше опанувати.

— Але… — почала була Аміна й інстинктивно поклала долоню на його плече, щоб утримати, проте потім замовкла та опустила руку. Не вистачало ще принижуватися перед цим хитромудрим лускатим гадом. Та нехай котиться собі на всі чотири сторони, вона й без нього впорається із сімейкою Сільверстоунів! Зарано зраділа, що знайшла союзника, все одно доведеться розбиратися з усім самій.

«Так уже й самій», — ніби сказав сріблясто-синій туманний дракончик, що з'явився з кільця і ​​докірливо блиснув синіми очима, тим самим нагадуючи, що таки ні, вона не сама: Гіл подбав про те, щоб у неї за його відсутності залишився помічник. А якщо зважати і на внутрішню горгулью…

— Ну не спопеляй мене поглядом, не треба, — срібловолосий підняв її підборіддя вказівним пальцем, погладив щоку великим і заглянув у сердиті очі. — Пізніше я тобі все поясню. І коли наступного разу побачимось, розкажеш мені про світ, з якого прийшла, добре?

Сказати щось іще він не встиг: двостулкові двері залу мало не зірвало з петель потоком магії. Гілберт миттєво рушив до порталу, і якраз вчасно, бо до зали вже ввалилися ректор та його синок-декан.