Глава 19 від 20.11 (1)

Аміна багато разів уявляла, як пройде її весілля. Ось вона стоїть у білій сукні перед реєстратором, поруч її наречений, найкращий та найчудовіший чоловік у світі. Вони надягають одне одному обручки, цілуються і танцюють перший весільний танець… А в реальності отримала середньовічний церемоніальний зал, майже незнайомця за обранця і невідомий ритуал. І ось цього моменту вона з трепетом чекала все життя?! Заручин у стилі Хелловін? Хоча… чому б і ні? Порівняно з потраплянням в інший світ у тіло кам'яної статуї… це так, дрібниці.

Вони стояли перед вівтарем, поцяткованим незнайомими символами та інкрустованим магічними кристалами, які зараз світилися і ніби вібрували. Поблискуючі символи на стінах зали теж ніби дихали їм у такт. Атмосфера була захоплюючою і водночас трохи лякаючою, але Міна трималася і не піддавалася бажанню втекти. Ні, якщо вже вирішила у все це влізти, відступати пізно.

— Якби ми грали весілля, то мали б покласти руки на вівтар. Однак зараз нас з'єднає моя магія, — і навколо Гілберта закружляв напівпрозорий сріблясто-синій туман, поступово набуваючи обрисів дракона. Потім цей туман пролетів крізь вівтар, через що той спалахнув ще яскравіше, охопив нареченого і наречену, обійняв примарними крилами, накрив ледь відчутною хмарою і нарешті зосередився на долонях. — Я, Гілберт із роду сріблястих і синіх драконів, приймаю Аміну з роду сірих горгулій як свою наречену терміном на рік, — проголосив Сільверстоун. — Зобов'язуюсь захищати її та ділитися силою. Нехай моя магія стане для неї надійним щитом. Нехай буде так! — однією рукою він ухопив дівчину за зап'ястя, а другою накрив безіменний палець лівої руки.

І тільки-но там нічого не було, а потім навколо пальчика раптом заклубився сріблясто-синій туман, який поступово ставав усе більш матеріальним, доки не набув обриси обручки. Оце так магічні технології, оце так прогрес! Жодних тобі ювелірних магазинів із захмарними цінами. Р-раз, сплеск магії — і каблучка вже на пальці, навіть розмір один в один. Ще й так гарно виблискує сріблом із синіми прожилками. Правда, схоже не на кільце для заручин у класичному розумінні цього слова, а на який-небудь артефакт, простіший і функціональніший.

«Ех, і де ж моя вінчальна сукня? Або хоча б вечірня, якщо вже це заручини, а не весілля?»

Але ні, суконь їй (не)привітні господарі замку не надали. Тому так вона і заручилася в домашніх черевиках та гостьовому халаті замість ошатної сукні та туфельок, але це зараз було не головне. Всі ці зовнішні атрибути відійшли на другий план після того, що зробив Гіл наприкінці ритуалу. А цей негідник раптом нахилився… і припав до її губ, обпалюючи їх блакитним полум'ям. Такий собі «полум'яний поцілунок» у буквальному значенні цього слова. Було не боляче, а саме гаряче, та й слідів, здається, не залишилося.

— Ах ти ж гад! — дівчина із силою відштовхнула від себе чоловіка, ще й магією за інерцією припечатала. Потік сили сам собою вирвався з долонь і відштовхнув дракона набагато далі, ніж вдалося б Міні самотужки.

Ого, оце вона дала. А втім, драконище заслужив.Ні, ну який же нестерпний, га?! Оце так підле лускате створіння! Втерся в довіру, схилив до себе, а сам... Нікому не можна довіряти!

— Ми вже на «ти»? — посміхнувся ящір, нітрохи не образившись на її рукоприкладство і поправляючи одяг, пом'ятий магією. — Хоча так, давно настав час: адже ми тепер заручені.

— Ми так не домовлялися! — чи не димилася від обурення дівчина. Губи досі відчували обпалюючий дотик чужих вуст.

— Вибач, але поцілунок — обов'язкова частина обряду заручин, — розвів руками Гілберт. — З Армандом тобі теж довелося б цілуватися.

Міну пересмикнуло. Фу, тільки не з цим аб'юзером!

— От бачиш, я далеко не найгірший варіант, — продовжував промовляти Сільверстоун.

— Треба було хоч попередити! — не здавала позицій Аміна. — Терпіти не можу, коли мене ставлять перед фактом чи до чогось примушують!

— На майбутнє я це врахую, — трохи вклонився він. — А зараз, щоб загладити провину… Хочеш, лишу тобі фамільяра?

— Фамільяра? — мимоволі проявила інтерес Міна.

— Угу. Спочатку хотів прикликати тобі якусь магічну духовну тварину, але, гадаю, нехай краще це буде частина мого духу дракона, — заявив Гіл таким тоном, наче все вже вирішене. — Таким чином я завжди буду в курсі, що з тобою відбувається.

— Тобто слідкувати за мною надумав? — скептично заявила дівчина, з підозрою дивлячись на нареченого. — Дуже треба.

— Допомогти тобі зможу, якщо в халепу потрапиш, дурненька, — заперечив він. — Але якщо не хочеш…

— Хто це сказав, що не хочу? — швиденько заперечити вона. — Дуже хочу! Мені зараз будь-яка допомога не завадить.

— От і чудово, — на долоні чоловіка матеріалізувалася невелика магічна синьо-срібляста хмаринка, яка набула рис маленького дракончика, після чого, змахнувши крильцями, підлетіла до Аміни та ніби розчинилася в її блискучій каблучці. — Це малюк Блум, він житиме в кільці та завдяки цьому в будь-який момент опиниться під рукою. Вважай його моїми очима, вухами... і всім іншим.