Глава 17 від 18.11 (1)

«Ах ти гадський деканище! — Аміна сочилася люттю. — Не потрібна я тобі, га? Не палаєш бажанням? Ха, та ти мені потрібен іще менше!»

Далі вона слухати не стала і витягла з вуха артефакт, і без того наслухалася капостей на сто років уперед. А потенційний свекор який! Невже думає, що вона йому чи не життям зобов'язана за своє «відродження», та гадає, ніби тепер може розпоряджатися її долею? Ага, розмріявся. Міна знову була на межі. Її прикликали як якогось демона чи фамільяра в тіло скам'янілої багато років тому горгульї, а тепер щиро вважають, що вона перебуває у повній їхній власності?! Не на ту нарвалися! Ці драконоящери ще сто разів пошкодують, що висмикнули Аміну з рідного світу, і самі благатимуть, щоб вона скоріше повернулася назад…

Мабуть, вираз її обличчя повністю відображав кровожерливі думки, тому що Гіл спочатку глянув на неї з розумінням, а потім його очі раптом блиснули змовницьким блиском. Він забрав у неї артефакт, витяг з вуха свій і зробив дівчині знак слідувати за ним. Вони йшли незнайомим коридором (причому так само тихо). Втім, дракон чудово орієнтувався у просторі та безпомилково згортав то в один бік, то в інший.

— І куди ми? — ризикнула спитати Міна. Тепер, коли вони відійшли далеко від вітальні, вона не боялася говорити вголос.

— Хочеш їм помститися? — приголомшив Сільверстоун.

— Помститися? — зацікавилася дівчина. — Як саме?

— Ну, якщо вони так жадають укласти заручини… давай їм цього не дозволимо? — і підморгнув.

— Не дозволимо? — з іще більшим ентузіазмом відгукнулася Аміна.

— Угу. Заручишся зі мною?

Міну на мить мов заціпило, всі слова розгубила. Подібної пропозиції (ось так прямо в лоб) вона не чекала. Жодної тобі романтики, делікатного підходу та іншого, тільки голий розрахунок. Хоча і з боку іншого нареченого романтики не більше, а характер набагато гірший. Тож що якщо вже вибирати з двох лих...

— Ви настільки хочете насолити братові? — зрозуміла вона. Що в них там, цікаво, за рахунки, якщо старший готовий зайти так далеко, аби досадити молодшому. — Чи не тільки братові, а й батькові?

— Типу того, — невизначено хитнув головою чоловік. — Це, певна річ, буде тимчасово. Як і хотів Арм, на рік. Що скажеш, крилата?

— Треба спитати мою горгулью, — ухвалила Міна. Приймати такі рішення сама вона права не мала. — Якщо вона погодиться...

— О, то твоя звіряча половина вже вийшла з тобою на контакт? — надихнувся дракон. — І як? Ви потоваришували?

— Схоже на те.

Ця новина його явно надихнула, і блиск в очах став диявольським.

— Ну тоді нам тим паче треба укласти заручини, щоб Арм не встиг тебе заграбастати та підкорити, — Гілберт схопив її за руку і потягнув за собою.

— П-підкорити? — зіщулилася Аміна, ледве за ним устигаючи.

— Ти ж чула, які у нього на тебе плани, — озирнувся дракон. — Зараз, поки не навчилася добре володіти силою, ти будеш для нього досить легкою мішенню. Хіба що знову випустиш енергію з-під контролю та вирішиш розвалити кілька будівель. Тоді впоратися з тобою буде важко навіть ректорові. А коли зможеш досконало оволодіти магією, навіть я обережуся з тобою сваритися.

— Та не може такого бути, щоб я виявилася настільки сильною, — не повірила вона.

— Поки що ні, все залежить від того, чи зумієш повною мірою розбудити закладений у тобі магічний потенціал, — пояснив чоловік, підводячи її до великих двостулкових дверей. — Власне, тому тато і хоче забрати тебе в сім'ю: ти втілення давно втраченої сили, єдина жінка за останні сторіччя, яка має такий енергетичний рівень. До речі, решта драконів теж за тебе битиметься, але...

— Але…? — підштовхнула вона його до подальшої відвертості.

— Мітка істинності на твоєму тілі показує приналежність до будинку Сільверстоунів. Саме в союзі з кимось із нас народяться спадкоємці із давньою кров'ю, — урочисто промовив він, явно цитуючи батька. — Іншим тут нема чого ловити, але це, на жаль, зовсім не означає, що вони не спробують…

О-о-о, наскільки вона встигла дізнатися лускате плем'я, гадські драконищі обов'язково спробують, у цьому можна не сумніватися!