Глава 16 від 16.11 (2)

Арм не на жарт був налаштований влаштувати новоявленій горгульї веселе життя. Хай тільки переступить поріг академії… Йому подобалося вчити розуму і ставити на місце таких ось зухвальців, які вважали себе центром всесвіту, хоча мало що являли собою. І нехай Аміна все ж таки була дуже рідкісним (ні, єдиним) і цінним екземпляром, але не народилася ще та жінка, яка буде безкарно йому хамити!

— Арме, синку, ти би пом'якше з нею, наречена все ж таки… — спробував урезонити його батечко.

Але Арманд був невблаганний. Бракувало ще дозволити їй зруйнувати половину академії, як вона сьогодні ледь не розвалила вітальню.

— Ні. Вона в мене пройде гарну школу життя і стане покірною, як і належить жінці. Де це бачено, щоб якесь дівчисько говорило зі мною в такому тоні?! — декан занадто сильно стиснув кухоль — і сидр у ньому спалахнув, а потім сам він тріснув, а залишки його вмісту полилися на нові штани.

Вилаявшись, Арманд магією ліквідував наслідки та склеїв кухоль назад, після чого налив собі ще сидру. Напевно, сьогодні йому треба ґрунтовно промочити горло, щоб викинути з голови виточене та ніби зроблене з мармуру дівоче тіло, поблискуючі магією очі й надміру зарозумілий погляд. Цей буйний характер треба приборкати, і крапка!

— Але ж ти теж був… ем, надто різким, — заперечив голова академії.

— Нехай звикає до ієрархії. Це жінки мають слухати чоловіків, а не навпаки. Аміна була така смілива, тому що Гіл їй підігравав, а от коли його поряд не буде... — Арм уже передчував, який незабутній урок отримає від нього ця надто зухвала дівчина. — В академії вона опиниться у повній моїй владі як основного наставника. Саме ти так захотів, тож тепер пізно відступати.

— Тобто самому тобі наша крилата дівчинка не потрібна, ти просто не хочеш віддавати її Гілу? — у голосі батька чулося неприховане розчарування. — Коли вже закінчиться ця ваша багаторічна ворожнеча?

— Ти чудово знаєш її причини, — новий ковток сидру знову не приніс задоволення. Та що ж таке?

— Гаразд, піду поговорю з Гілбертом… — здався батько.

— Так, з'ясуй, будь ласка, що він взагалі тут робить і як зміг опинитися в академії, якщо має зараз бути…

— Гадаєш, він відповість? — зітхнув ректор. — Для Гіла вже давно немає авторитетів, і навіть Таліан навряд чи зміг би взяти його під контроль.

— Ну, дядько Таліан на те й король. Вже правителя Літанії Гілберту все одно слухатися доведеться, — хмикнув Арманд. — Так що надто сильно Гіл капостити не буде, і це нам лише на руку.

— Не забувай, що ви з ним однієї крові… — нагадав татко.

— Ха, та тут захочеш — не забудеш.

З іншого боку, наявність сильного конкурента завжди підштовхує до дій та допомагає долати, здавалося б, неможливі перешкоди. І нехай через ритуал весь вечір пішов не за сценарієм, але користь від останніх подій таки була, тут батько має рацію, причому дуже і дуже суттєва.

— Сподіваюся, коли побалакаю з Гілом, питання щодо його несподіваного прибуття проясниться. Хай там як, ми не знаємо, чого від нього можна очікувати, тому ти маєш бути готовим перехопити ініціативу, навіть якщо поки не усвідомив, наскільки нам пощастило. Просто послухай мене, сину, я тобі поганого не побажаю і вже тим паче не пораджу, — батько поплескав Арманда по плечу, що траплялося в моменти особливої ​​довіри.

— Гаразд, умовив, — зітхнув Арм, допиваючи рештки сидру. — Як би я не хотів трохи відстрочити цей момент (матінка, до речі, цьому б тільки зраділа, сам знаєш), але все ж таки не відкладатимемо цю справу й укламо заручини вранці. Бо ж раптом наша крилата бестія і справді спробує втекти... Стіни тут, звичайно, високі, літати вона поки що не вміє, та й замок оточений бар'єром, але за допомогою Гіла Аміна цілком могла б спробувати.

— Саме так, і ми повинні цьому завадити, — закивав батько. — Я не для того стільки років сподівався і чекав. Якщо не мені, то тобі безумовно належить укласти такий доленосний союз.

— Не забувай, що я не надто палаю бажанням це робити, мене змушують обставини, — тут Арманд, звісно, ​​лукавив. Якщо вже ритуал пройшов успішно та їм таки вдалося відродити горгулью, було б справжньою дурістю не скористатися чудовою можливістю, що так несподівано відкрилася, а дурнем він ніколи не був. Не можна впускати те, що саме пливе до рук.