Глава 13 від 14.11 (1)

— Зрештою ми прийшли до того, з чого почали: тепер я знову не пройду у двері, — зітхнула Аміна і повела плечима: крила так і стояли сторчма.

— Ну, розкривати їх у екстрених ситуаціях ти, схоже, навчилася. А тепер просто склади назад, — розпорядився срібловолосий.

Угу, легко сказати! Але показувати йому, наскільки їй важко, не хотілося. Нехай не думає, що відроджена горгулья ні на що не здатна! Й Аміна зі скрипом та обливаючись потом таки змогла сяк-так скласти крильця, потім розкрила і знову склала, вже вільніше, і знову розкрила і склала.

— О, виходить! — вона всміхнулася та збиралася перепочити, але драконище знову зайшов їй за спину.

— А тепер спробуй їх сховати, — запропонував він, кінчиками пальців торкаючись спочатку правого крильця, потім лівого.

— Сховати? — Міна знову занервувала від його надто близької присутності.

— Саме так. Не скласти, а зробити так, щоб вони зникли, – пояснив чоловік. — А потім знову випустити.

— Як це? — не зовсім зрозуміла дівчина.

— А ось так! — Гілберт вийшов на середину кухні — і наступної миті за його спиною матеріалізувалися драконячі крила, які, утім, незабаром зникли.

— А можна ще раз? — спалахнула юна горгулья.

— Можна.

Аміна із захопленням дивилася, як уміло він матеріалізує крила, а потім їх ховає, і захотіла навчитися так само. Що там треба зробити? Побажати їх сховати? Отак? Чи так? Може так? Вона уявила, що крила тануть у повітрі, а потім знову з'являються і знову тануть.

— Ну, треба ж, змогла, — схвалив Сільверстоун, коли Міна повела плечима, нарешті відчувши, що між лопаток немає ніяких потойбічних відчуттів. — Обов'язково потренуйся випускати їх за першої необхідності, а зараз… — його рука торкнулася її пальчиків, вкотре змусивши здригнутися.

— Що? — Аміна чомусь занервувала і сама на себе розлютилася. Так, годі вже дозволяти йому до себе торкатися! Він дозволу питав? Не питав. От нехай і не чіпає! — То що «зараз»? — вона спробувала звільнити руку, дракон не дав, проте Міна спробувала знову.

— Чого брикаєшся? — він бавився її спробами звільнитися.

— Не пам'ятаю, щоб дозволяла вам так безцеремонно мене лапати! — з досадою дорікнула дівчина, вкотре зазнавши невдачі.

— Взагалі-то я зараз тобі допомагаю. Отримати мене в особисті наставники щастить не багатьом, — чоловік раптом переплів її пальці зі своїми і... випустив кігті!

Ха, та що там кігті, то були справжні пазуряки! Її кігтики в порівнянні з цими стилетами так, дитячий белькіт. Гілберт тримав пальці піднятими, щоб не поранити їй руку, але Аміні все одно було страшно. А коли на тильній стороні його долоні раптом виступили сріблясто-блакитні лусочки…

— Тихіше, спокійніше, — голос дракона звучав напрочуд умиротворено. — Зроби ось так, як кішка, — він зігнув пальці — і кігті ніби втягнулися, ставши гарною форми нігтями, а лусочки зі шкіри зникли. — Нумо, спробуй. Думай про них так само, як і про крила, побажай сховати…

— Побажати сховати? — вона занервувала ще більше.

Ці його пазурі, він сам, тепло чоловічої руки… Все це було занадто для маленької ненавченої горгульї, що тільки-но пристосовується до нового тіла.

— Так. Із крильцями у тебе чудово вийшло, тепер нігті. Спробуй їх втягнути… — повторив дракон, знову випустив пазурі-стилети і потім сховав.

Подивившись на його акуратні нігті, вона захотіла, щоб і в неї стали такі ж, подумки уявила, як втягує нігтики-кігтики… і справді суттєво зменшила їх розмір до акуратного овалу, тож тепер не боялася пропороти ними одяг чи поранитися. Але Гіл має рацію: потрібно неодмінно попрактикуватися випускати і кігтики, і крильця у разі потреби.

— Розумниця, дівчинко. Ти дуже талановита учениця, — похвалив Гілберт. — Шкода, що навчати тебе далі доведеться не мені, а Арму.

— А як мені шкода… — зіщулилася вона від одних спогадів про холодного декана-аб'юзера, який неодмінно спробує змусити її ходити по струночці. І зовсім інша справа його старший братик-бунтар, який не боїться порушувати правила...

Так вони й стояли, рука до руки, долоня до долоні... поки з боку дверей не пролунало розгублено-збентежене: «Ой, не хотіла вам заважати, діти!»

Кашлянувши, Гілберт відійшов від дівчини і підкинув у вогнище дров, а вона сама чкурнула в протилежний бік і почала поправляти польові квіти в глиняній вазі. Ну от, тепер Зінара чогось не того подумає, а між ними ж нічого такого немає! Начебто. Напевно…