Глава 11 від 12.11 (1)

Ідучи за драконом, Міна зі спини оцінювала його статну постать, але все ж таки намагалася стежити і за дорогою. Хоча від того виявилося мало зизку, вона мало що запам'ятала і на п'ятому повороті кинула це невдячне заняття. За великим рахунком, їй тут і не треба нічого запам'ятовувати, все одно завтра її збагрять до академії. Ось там — так, доведеться освоїтися якнайшвидше, а в цей замок-в'язницю (ще й із такими господарями) взагалі не хочеться повертатися.

Менше з тим Аміна серед ночі йде обносити чужу кухню, та ще й у компанії майже незнайомого і дуже небезпечного чоловіка. Ні, не просто чоловіка, а дракона, який випромінював таку енергетику, що будь-якій хорошій дівчинці краще було б замкнутися назад у кімнаті й навіть носа назовні не висовувати. Від абсурдності цієї ситуації захотілося дзвінко розсміятися, і вона не втрималася від сміху.

— Чого смієшся, крилата? — впівоберта спитав проводжатий.

— Та от подумала… Хто ще навчить мене різним поганим речам, як не син ректора?! — Міна знову пирснула. — Хоча інший син готовий посадити під замок і тримати під наглядом. Один збирається втлумачувати праведність, а інший підбиває на грішки. Знаєте, цікава у вас родина.

— О-о, навіть цікавіша, ніж ти можеш собі уявити, — посміхнувся Гілберт. — Наш шановний ректор брат короля.

— Ого, — присвиснула дівчина. — Тобто, мій потенційний наречений — принц? Нехай і не спадкоємний, але все ж таки… А я, виходить, можу стати принцесою?

— Якщо захочеш…

— Та ні за що в світі! — жахнулася вона. — Бракувало мені ще придворних інтриг для комплекту, і так вляпалася по самі вуха.

— Бути принцесою не так уже й страшно, якщо поряд гідний принц… — підморгнув їй дракон. — Щоправда, до Арма це не стосується... як і до іншого мого братика.

— О, так у вас є ще один брат? — зацікавилася Міна, обережно ступаючи сходами за супутником.

— Зарано радієш. Думаєш, у сина короля більш поступливий характер, ніж у Арманда? — засміявся чоловік. — Влада псує хоч людей, хоч драконів. Так що певною мірою ти маєш рацію у своєму небажанні у все це вплутуватися.

— Я б із задоволенням повернулася в той світ, звідки ви мене безцеремонно видерли, і забула про вас як про страшний сон, — зізналася Аміна, чудово розуміючи, що могла цим образити лускатого.

А нема чого було виривати її з теплого ліжка цим своїм гадським ритуалом!

— Так уже і про всіх, — схоже, зовсім не образився Сільверстоун, відчиняючи двері в затишне кухонне приміщення, звідки пахло апетитними ароматами. — А як же наша мила куховарка Зінара?

— Пресвітлий! Пане Гілберте, невже це справді ви?! — сплеснула руками літня повненька жіночка у фартуху й білому чепці, з-під якого прозирали сиві пасма, і зробила крок назустріч чоловікові. — Мої старі очі мене не обманюють?

— Так, Зін-Зіне, це я, — він дозволив жінці обійняти себе і сам обійняв її за плечі як добру знайому.

— Зін-Зін, — пустила сльозу куховарка. — Ви мене в дитинстві так називали, маленький пустуне.

— Та я й зараз справжня дитина, — хмикнув він і вказав на Міну. — Ось, привів спільницю, грабуватимемо кухню. Поки все не з'їмо, ти нас не позбудешся.

— Ой, — Зінара промокнула вологі очі фартухом. — А хто ж це з вами?

— Це наша гостя, пані Аміна, — представив її Гіл. — Нагодуєш нас? Ми дуже голодні.

— Я… Та я звичайно ж, я зараз… — заметушилася куховарка, розставляючи тарілки і наповнюючи їх ароматною їжею. — А що ж ви з іншими не їсте, до мене сюди прийшли?

— Зін-Зіне, хіба чиясь компанія може зрівнятися з твоїм товариством? — підморгнув дракон.

— Скажете ж таке… — жінка знову пустила сльозу. — Як вас тут не вистачало!

— Здається, ти єдина, хто так думає, — усмішка Гіла вийшла гіркою. — Хоча ні, Дайна мало не задушила мене в обіймах.

— О-о-о, молода пані часто вас згадувала, — куховарка поставила перед нічними гостями кухлі з компотом.

Аміна, відкинувши перший сором, майже накинулася на їжу. Безперечно, це тіло вимагало багато енергії, особливо якщо врахувати, що воно мало звірину сутність. Через нігтики, що подовжилися, їй спочатку було не дуже зручно тримати ложку, але потім дівчина пристосувалася. М'ясне рагу виявилося дуже смачним, а вже в поєднанні зі свіжими овочами і ще теплим коржиком взагалі зайшло на ура. Ну а смакуючи дбайливо розкладені на тарілці шматочки запеченого стегенця, Міна пережила справжнє блаженство. О так, м'ясо, їй потрібно більше м'яса... Горгулья всередині ледь не урчала від насолоди.

«Їж-їж, — підбадьорювала вона. — Нам із тобою потрібна сила. Багато сили, щоб поставити на місце цих нахабних ящерів!»

А Міна і не сперечалася. Як не крути, їм з новою подругою доведеться протистояти чоловічому шовінізму та місцевим звичаям і порядкам. Але нічого, звіряча половина не дасть її образити, і це головне. А вже коли вдасться досконало опанувати силу, що бушує всередині, тримайтеся, драконищі! Відроджена горгулья вам покаже, що крутити нею і використовувати у своїх інтересах нікому не вдасться, хай там він буде братом чи племінником правителя, наслідним принцом або навіть самим королем!