Глава 10

— Це ви відчинили мені двері? — Аміна за інерцією трохи позадкувала.

Високий широкоплечий брюнет (хоча ні, тепер уже срібловолосик) із блискучими синіми очима, який сьогодні так безцеремонно з'явився в ритуальній залі, виявився непростим. Міна не знала, чого від нього чекати, тому була насторожі. Гілберт безперечно схожий на того, хто порушить з пару десятків правил і оком не моргне. Зараз він переодягся у світлу сорочку, але та була так само фривольно напіврозкрита на грудях.

— Ну не самі ж вони раптом розблокувалися… — охоче відповів дракон.

А що було б, не вийди Аміна назовні? Він би сам зайшов усередину? Для того і дверцята зламав?

— Навіщо до мене ви прийшли? — дівчина цілком закономірно продовжувала його побоюватися. — Вже пізно…

Коридор був безлюдним, і якщо раптом Гіл захоче її образити…

— Так і є, пізно, — сказав він. — Але на голодний шлунок не надто добре спиться, і щось мені підказує, тобі також.

— Тобто, ви прийшли врятувати мене від голодної смерті? — спробувала вона обернути все на жарт, а сама паралельно прикидала, чи почує її хоч хтось, якщо драконище таки захоче чогось не того й доведеться кликати на допомогу.

— Знаючи матінку, я б зовсім не здивувався, якби тебе справді спіткала така доля, — чоловік показав зуби в посмішці. — Тобі ж так і не принесли вечерю, вгадав?

— Не принесли, — мусила визнати Міна.

— І не принесуть, можеш не чекати, — срібловолосий говорив із абсолютною впевненістю, якій чомусь вірилося. — Так що, може… — він ступив до неї.

Дівчина автоматично відступила на крок і стиснула руки в кулаки, проте гострі нігтики-кігтики відразу вп'ялися в долоні, тож, зойкнув, Міна розтиснула руки.

— Та не сіпайся ти, — цикнув Гілберт. — Сама себе поранила. Невже настільки мене боїшся? — і примружив поблискуючі очі. — А у вітальні була така хоробра...

Угу, спробуй його не бійся. Як зиркне цими своїми випромінюючими магію очищами, так у неї все всередині і перевертається. Захиститися б від його чаклунського впливу, та тільки для цього вчитися треба, ага, у тій самій академії, куди її хоче збагрити сімейка Сільверстоунів.

— Це хто тут кого боїться?! — менше з тим скинула підборіддя Аміна.

— От і правильно, крилата, не бійся, не буду я тебе нікуди забирати… принаймні сьогодні, — додав драконище після невеликої паузи. — Просто хотів позлити Арма. Не зважай, це так, старі братерські розбірки.

— Хороші розбірки, якщо на кону стоїть доля іншої людини, — пробурчала дівчина, але все ж таки трохи розслабилася. — Моя б воля, повік би вашу родину не бачила і забула як страшний сон, — вона щільніше зав'язала трохи ослаблий пояс халата.

— Змінним одягом, зважаючи на все, тебе теж обділили, — констатував Гіл, вивчаючи її саморобне вбрання.

Аміні захотілося сховатися від його трохи лінивого погляду, який примушував марширувати по шкірі цілу чергу мурашок.

— Як бачите, — пробурчала вона й пожалкувала, що не надягла на халат драконячий плащ. Але тоді, можливо, його довелося б віддати господареві, а повертати Гілберту плащик Аміні зовсім не хотілося. Вони з горгульєю вже вирішили, що залишать цю зачаровану ганчірочку собі. Так що треба сподіватися, що він про позичений одяг просто забуде і вважатиме… гуманітарною допомогою для стражденної.

— Ай-яй-яй… Голодна, майже роздягнена… — ще один виразний погляд, що увігнав у легкий піт. — І що мені з тобою робити?! — тяжко зітхнув дракон. — Гаразд, ідемо…

Але Аміна і не подумала йти за ним. Принаймні доти, доки він не пояснить, куди саме хоче її відвести.

— Сказав же, що не буду тебе нікуди забирати, — пригальмував чоловік, що був попрямував коридором в одному йому відомому напрямку. — Хоча… — він удав, що задумався. — Ти маєш рацію у своєму занепокоєнні. Запам'ятай на майбутнє: краще не залишайся зі мною віч-на-віч у безлюдних місцях, а то можу й передумати.

— Це загроза? — підняла брову дівчина, хоч усередині все стислося. — Чи обіцянка?

Чорт смикнув Міну сказати цю банальну дурість, чи то підглянуту у фільмі, чи то прочитану в книзі, вона й сама не пам'ятала. І всього кілька легковажних фраз зробили свою справу, дракон прийняв виклик.

— А сама як думаєш? — його очі блиснули блакитним, зуби оголилися в хижій посмішці.

Він дражнить її, безперечно. Поруч із ним вона відчувала себе маленькою, дурною та недосвідченою. Такий стан речей їй не подобався. Але разом із цим відчувалася від нього якась опіка, немов заступництво друга по нещастю, і це гріло. Міна все ще побоювалася Гіла, але чомусь набагато менше, ніж його гордовитого братика. Він зробив крок до неї, потім ще один і ще, проте вона не відступила, змусила себе стояти на місці й дивитись у його драконячі очі.

І коли відстань, що їх розділяла, скоротилася всього до кроку, а Гілберт при бажанні міг без жодних перешкод до неї доторкнутися... живіт Міни забурчав і зруйнував усю атмосферу. Дракон зупинився і пирснув у кулак, а дівчина образилася і відвернулася, намагаючись приховати рум'янець. А чого вони хотіли? Хто знає, скільки років не їло це тіло? Йому ж потрібні сили, щоб жити, воно тепер живе.

— Гаразд, крилата, не буду тебе більше дражнити, — відсміявшись, сказав Сільверстоун. — А то раптом вирішиш, що я теж підійду на вечерю як закуска. Хто знає, чого можна очікувати від голодної горгульї?