Глава 9 від 11.11 (1)

Кімната Аміні сподобалася. Оздоблена в блакитних тонах, що й випливало з назви, вона була не надто великою, але затишною. Простір висвітлювався магічними вогниками середньої інтенсивності, які перед відходом запалила господарська донька. Цікаво, і як їх потім загасити перед сном. З обстановки тут були ліжко з пологом, шафа, столик біля вікна, стілець і тумбочка. В принципі, найнеобхідніше. У кутку кімнати розташовувалися двері, за якими виявився невеликий особистий санвузол зі своєрідною подобою душової кабіни. Не ванна, звичайно (а Міна дуже любила поніжитися в ароматній воді), але й на тому спасибі.

Побачивши на стіні дзеркало, дівчина насамперед себе оглянула. Хм, а симпатична, навіть дуже… Точені риси обличчя, гарної форми губи із загнутими вгору куточками, сіро-блакитні очі, розкішні біляві локони… Та й постать (нехай навіть з урахуванням куди менших грудей, ніж звикла Аміна) була не надто худа, але дуже акуратна і ладна. Якби не крила, які поки що спричиняють лише дискомфорт… Але якщо з ними навчитися правильно поводитися, це стане її перевагою.

Загалом, із зовнішньою оболонкою пощастило, та й магія є, здавалося б, чого ще бажати? Свободи! Права вибору. Поваги. Тепла... А поки що вона для всіх тільки річ (для кого бажана, для кого навпаки), з бажаннями якої вважатися особливо ніхто не має наміру, якщо ці бажання не на руку новій «сім'ї». Не надто хороший розклад, чи не так? Але могло бути й гірше, потрап вона, наприклад, у тіло служниці чи навіть рабині, тож… Намагаючись думати позитивно, Міна повернулася до кімнати і сіла на стілець, намагаючись вмоститися так, щоб не заважали крила.

Розчесавши пальцями волосся, вона заплела його у вільну косу і відкинула за спину. Та лягла якраз між крилець і злегка лоскотала область між лопатками. Отже, перші кілька годин перебування у чужому світі, звичайно, виявилися насиченими. Аміна отримала крила, дізналася, що має магію і звірину сутність, струсила енергетичним сплеском драконячий замок, виявилася зарахованою до магічної академії без іспитів, а ще посварилася з потенційною свекрухою та нав'язаним нареченим. І внутрішнє чуття підказувало, що це лише початок.

«Може, це все ж таки надто реалістичний сон, я скоро прокинуся і нічого цього не буде?»

«Як же, сон… — хмикнула горгулья. — Про спокій тепер можеш і не мріяти!»

Ну якщо навіть горгулья так каже…

Аміна чесно чекала, коли ж їй принесуть обіцяну вечерю, однак у двері ніхто так і не постукав, та й ніяким магічним чином їжа в кімнаті не з'явилася. Напевно, решта родини вже давно поїла і розійшлася по кімнатах, а Міна тут сидить та чекає з моря погоди. Арг-х, зрозуміло, отже, майбутня свекруха просто вирішила помститися і залишити без вечері. І хоча б їй на зло дівчині захотілося відшукати хазяйські апартаменти (де б вони не були), викрити підступну жінку перед паном Аліаном і вимагати в них обох законне харчування.

Але для початку не завадило б переодягнутися. Оскільки обіцяний одяг теж не принесли, Міна ризикнула заглянути до шафи. Ну, а раптом там щось знайдеться, хто зна. Суконь чи нічної сорочки там не знайшлося, зате самотньо висів білий лазневий халат. Що ж, і на тому спасибі. Щоправда, вдягати його довелося задом наперед, як гамівну сорочку в психлікарні, по-іншому розмістити крила не виходило. Ух, ну як же до них звикнути?! Сяк-так підперезавшись, Міна відчула себе набагато краще.

У нижній шухляді знайшлися вільні кімнатні капці, що теж було на руку. Хоча кам'яна підлога в коридорах і була застелена килимовими доріжками, але все одно ходити по ній босоніж не дуже приємно: зігріваюча магія розвіялася, і в дівчини стали мерзнути ступні. Прекрасно розуміючи, що виглядає далеко не найпрезентабельнішим чином, Аміна проте була готова до нічних пригод. Вона, зрозуміло, не уявляла, де шукати спальню ректора, та й ніч на дворі, навіть у слуг не спитаєш, але нічого, знайде вже якось, звірине чуття підкаже. Міна ж тепер теж певною мірою звір, вірно?

Ха, звір-то звір, а з кімнати вийти не може! Двері відмовлялися відчинятися, хоча Аміна не пам'ятала, щоб ректорська донька їх замикала. Магія? Ну чудово! Тобто її навмисне замкнули голодну аж до ранку?! Ось тобі й втекла! Цікаво, що там із вікном? Посмикавши ручку, Міна розчаровано зітхнула: вікно теж не відчинялося. Краса! Голодна, замкнена, майже роздягнена… Гарні у них уявлення про гостинність.

Раптом від дверей чимсь повіяло, це був наче ледь помітний енергетичний імпульс. Швидко підійшовши до стулки, дівчина знову спробувала її відкрити… і та піддалася! Надихнувшись, Аміна вже зібралася вирушити на самовільну екскурсію, проте блукати напівтемним замком на самоті не знадобилося. Коли Міна вийшла в коридор, виявилося, що не лише вона вирішила зробити нічний променад. Зовні на неї чекав Гілберт, склавши руки на грудях і спершись плечем на стіну.

— Не спиться? — кинув він, відліплюючись від стіни й випрямляючись на весь свій великий зріст. — Мені також…