Глава 7 від 10.11 (1)

Заручини, значить? Хм-м-м… Заручини не весілля, можна й розірвати. Зате буде відповідне місце в суспільстві і статус, що на перший час стане в нагоді. Про це варто подумати, тим паче фанатик-ректор, схоже, не має наміру здаватися у своєму прагненні зробити Міну частиною родини. Питання лише в тому, чому він так наполегливо підштовхує її саме до молодшого сина? І чого почав проводити обряд, не чекаючи старшого?

— Я вже відпустила слуг відпочивати, сьогодні надто пізно для… всього цього, — господиня дома не вважала за потрібне приховувати роздратування. — Якщо ти налаштований настільки серйозно, давай почекаємо бодай до завтра, — запропонувала вона. — Може, до ранку ти передумаєш… — буркнула тихо, але Аміна чомусь почула, ніби ці слова були сказані їй на вухо.

— Можливо, ти маєш рацію, — погодився з нею чоловік. — Це така подія… Не можна все робити поспіхом, треба добре підготуватися. Завтра організуємо церемонію з усіма пишностями!

— Дякую і на цьому, — буркнув Арманд. — Відстрочка бодай до ранку.

За одні ці слова та тон, яким вони були сказані, Аміні захотілося зіграти з ним пишне весілля прямо тут і зараз. Хоча б заради того, щоб просто його позлити і насолодитися кислою фізіономією, коли йому доведеться робити те, чого зовсім не хочеться. Але приносити себе в жертву заради такої дурниці, звичайно, не варто. Це так, хвилинне блаженство і бажання поквитатися.

— От і добре, що все переноситься на ранок, — підтримала матір Дайна. — Треба буде повідомити Кілаї, інакше вийде зовсім негарно.

— Ми нікому нічого не повідомлятимемо! — тон ректора вдарив наче батогом, навіть його дочка з дружиною здригнулися. — Якщо ви обидві відмовляєтеся розуміти, як нам пощастило отримати останню горгулью і зробити її частиною сім'ї, справа ваша, отже, просто упокортеся, а згодом звикнете. І не здумайте поламати мені всі плани!

— Я зрозуміла, тату, — знітилася Дайна. Вона виглядала як мишка під віником, яку приструнили та нагадали, де її місце. — Просто розходимося до ранку і чекаємо на церемонію.

— Так, моя кмітлива дівчинко, — голос ректора пом'якшав. — Тобі давно час відпочивати, а дорослі самі розберуться зі справами.

Аміна подумки присвиснула й інтуїтивно позадкувала. Оце так ректор, оце так підкаблучник, може ж поставити на місце жіночу половину, коли хоче. З іншого боку, таке ставлення до жінок не дає нічого хорошого. Якщо у разі непокори і з Міною спробують поводитись у такому ж ключі, буде погано. Доведеться поки змінити гнів на милість і бути хитрішою, максимально підігравати голові академії та зробити його своїм другом і захисником.

Вона ж йому потрібна? Дуже потрібна. Він через це навіть із дружиною готовий посваритися. Так нехай іде на поступки, заслужить прихильність останньої горгульї, завоює її добре ставлення та бажання йти на компроміс, а не примушує чи ставить перед фактом. І щоб він розпочав переговори, треба показати, що вона готова до діалогу.

— Тут ви маєте рацію, мені теж непогано б відпочити, — Аміна вдавано позіхнула, для пристойності прикривши рота рукою. — Я майже валюся з ніг від утоми. Якщо ви, пане Аліане, були настільки люб'язні, що запропонували мені зупинитися у ВАШОМУ, — зробила вона акцент, — будинку, то я б із радістю вирушила до наданої мені кімнати. Але для початку мені не завадило б повечеряти. Магічні ритуали забирають сили (і вам це відомо), як і напади гніву. Ви ж не хочете, щоб я, остання горгулья, зовсім ослабла?

Як не крути, Міні був дуже потрібен перепочинок, хоча б до ранку, так що у неї саме буде час добре все обміркувати. Або, можливо, навіть втекти. Треба з розумом скористатися наданою відстрочкою, тим паче непотрібні викиди сили лише послаблюють її саму та роблять більш вразливою. Магію треба берегти та використовувати з користю.

— Зрозуміло! Чесно кажучи, ми з Армом теж готові бика з'їсти після ритуалу. Люба, розбуди Зінару і когось зі служниць, хай накриють на стіл, — розпорядився голова академії, звертаючись до дружини.

Вечеряти разом з цією компашкою? Та в неї шматок у горло не полізе в їхній присутності, одні погляди пані Вінари чого варті: спопелять на місці. І молодший синок не кращий, так зиркає, ніби хоче викинути потенційну наречену у вікно та забути, як її звали. Сестричка теж поглядає вовком. Мабуть, добряче вона потоваришувала з тією невідомою поки що Кілаєю, якщо сприйняла появу Аміни настільки вороже.

Ні! Їсти з ними — лише нетравлення собі заробити. Та й старшого сина батько сімейства до столу чомусь не запросив, тільки про себе та Арманда казав. І що більше Аміна про це думала, то сильніше їй це не подобалося.