Глава 6

— І ти справді хотів, щоб ця істота… це створіння жило в нашому домі? — вигукнула пані Вінара, разом із дочкою ховаючись за напівпрозорим захисним куполом, вочевидь, начарованим її чоловіком. — Щоб воно розвалило родовий замок?

Істота?! Тобто її сини-драконищі — це так, милі хлопчики, а бідна ледь відроджена горгулья — істота?!

Аміна не думала, що її можна розлютити сильніше, ніж вона вже була, але всього лише пара фраз цієї зарозумілої жінки вивела ступінь агресії на новий рівень. Градус люті став зростати, стіни затремтіли ще інтенсивніше... А потім дівчину раптом оточив сяючий сріблясто-синій полог — і бажання знищити все навколо стало спадати, на душу опустилося дивне умиротворення, крильця знову слухняно лягли вздовж тіла. Водночас припинили тремтіти стіни, зі стелі більше не сипалася кам'яна крихта, та й енергетичні завихрення поступово заспокоїлися.

Раптова слабкість мало не збила з ніг, але все та ж сріблясто-синя енергетична хвиля виявилася швидшою за сріблясто-блакитну магічну ліану і першою встигла підтримати, не дала впасти. Декан цикнув, буркнув щось крізь зуби і розвіяв сріблясто-блакитні чари, тоді як сріблясто-сині, що належали Гілберту, продовжували м'яко обіймати.

— Ну що ж ти так, дівча, воно того не варте, — мовив він. — Матінка ніколи не соромилася у виразах (що я неодноразово відчував на собі), до цього потрібно просто звикнути. Бережи сили і саму себе: такі енергетичні викиди можуть тобі нашкодити.

Ха, дбайливий який! Але він має рацію. У неї хоч від напруги капіляри в очах не полопалися?

— Такі енергетичні викиди насамперед шкодять оточуючим! — тон пані Вінари став ще різкішим.

— Люба, це просто раптовий неконтрольований сплеск магії, — умиротворюючим голосом зауважив ректор. — Дівчинка тільки-но освоюється зі своїми силами…

— От коли освоїться, то нехай і повертається! — його дружина була категорична. Вона так і не залишила захисний купол та трималася від Міни на пристойній відстані. — Поки не навчиться володіти силою та контролювати свої пориви, хай живе в академії. Там встановлений спеціальний захист від таких ось... неадекватних сплесків.

«Неадекватних дівчат» хотіла вона сказати?

— Але… Хоча, мабуть, ти маєш рацію, — здався пан Аліан під натиском її аргументів. — Тоді тим паче треба провести шлюбну церемонію! Без цього відпускати нашу дорогу дівчинку до академії ніяк не можна.

— Тобто ви отак легко замість мене вирішили, що мені робити і куди їхати?! — навіяне умиротворення Аміни тріщало по швах. — Що ви там казали, пане декане? Що жінці не личить сперечатися з чоловіком? Ви це матері своїй скажіть, яка точно за словом у кишеню не лізе!

— Не вам вказувати господині цього будинку, що їй і як казати! — гаркнув Арманд.

То он як?!

— Тоді й не вам усім вказувати, що казати і робити мені! — Міна знову була на межі. — Та я краще знову стану каменем, ніж отримаю таку свекруху! 

Так, вона це сказала й анітрохи про те не шкодувала. Досить делікатничати з тими, хто на неї саму та на її думку взагалі не зважає! Їх із деканом погляди схрестилися, повітря довкола знову затремтіло.

Гілберт присвиснув.

— Ну нічого собі, братику. Невже з'явився хтось, хто сміє тобі суперечити? Тим паче зовсім молода дівчина.

— Це ненадовго, — погляд Арма ставав дедалі похмурішим. — Коли вона опиниться в академії, я відучу її від цієї шкідливої ​​звички. Навіть якщо доведеться ізолювати, доки вона не візьметься за розум.

«Ізолює?!»

Хоч як Аміна не намагалася стримуватися, але цей нестерпний мужлан провокував її кожним словом, кожним поглядом і, здається, навіть кожним жестом. Мабуть, лише магічний полог Гілберта і допоміг знову не спалахнути та не розвалити принаймні половину вітальні.

— Ну-ну… — якби поглядом можна було вбивати, самовпевнений драконище в мантії декана вже давно валявся б непритомним біля ніг Міни. Копія своєї матусеньки. Ні, ще гірший!

— Арме, синку, ну не будь таким категоричним! — спробував розрядити обстановку голова академії. — У дівчинки просто стільки несподіваних вражень, треба дати їй можливість освоїтися... Ви з нею повинні не сваритися, а порозумітися.

— Ти дійсно вважаєш, що це можливо? — скептично кинув декан.

— Звичайно ж, я все розрахував! — натхненно повідав глава сімейства. — У вас обов'язково все вийде, і кров відродженої горгульї зробить наш рід іще могутнішим.

О-о-о, які пішли розмови… Пан Аліан виглядав як такий собі дещо божевільний учений, який задумав схрестити одну тварину з іншою в ім'я видатного потомства і заради своєї мети готовий на все. Начебто і не відверто злий, але його удавана доброзичливість ще гірша, адже збити фанатика обраного з курсу майже нереально.

«Клас, втрапила ти, Міно, в халепу по саме горло...»

— В академії у вас буде багато часу та можливостей зблизитися. Ти, головне, зменш оберти, жінки люблять м'якість, поступливість... — порадив він молодшому синові.

«Ото ви своєю м'якістю і дали дружині сісти на голову».

Хоча поступливість поступливістю, але від свого наміру голова академії, схоже, відступати наміру не мав.