Купіль була. Гаряча вода була — два відра щодня, як у договорі, а іноді й три, бо Мілка, кажучи по правді, давно вже рахувала не відра, а Даринині усмішки. Не вистачало одного.
Мила.
Точніше, мило в замку існувало. Дарина бачила його на власні очі: темний, жирний, липкий брусок, що пах прогірклим салом і чимось, від чого хотілося відкрити всі вікна. Його привозили з міста раз на пів року, тримали під замком у коморі в Бертольда і видавали шматочками завбільшки з ніготь лише королеві, принцу і, на великі свята, лицарям, «щоб не соромно було перед гостями».
Дарина отримала свій шматочок на весілля. Як подарунок. З поклоном.
Вона помилася ним один раз. Після цього їй довелося митися ще раз, уже без нього, щоб змити його запах.
— Мілко, — сказала вона через тиждень після весілля, стоячи посеред покоїв у сорочці й з мокрим волоссям. — Скажи мені чесно. Що у вас роблять з попелом?
Мілка, яка звикла до дивних запитань пані так само, як до півня, навіть не здивувалась.
— Вигрібають з камінів, пані. Носять у бочку за кухнею. Потім ним білять полотно, чистять казани і посипають доріжки взимку, щоб не ковзко.
— А сало? Жир? Що залишається після того, як Гуго смажить м'ясо?
— Гуго зливає в горщик. Каже, на свічки. Але свічки з нього смердять, тож його, по правді, ніхто не бере.
Дарина всміхнулася. Повільно, широко, так, як усміхалась на роботі, коли бачила на карті маршрут, що його ніхто не помітив, а він на три дні коротший.
— Мілко, — сказала вона. — Принеси мені відро попелу. Березового, якщо є. І горщик Гугового жиру. І великий казан. І щось, чим помішувати.
— Пані хоче варити зілля?
— Пані хоче варити мило.
Милом, як з'ясувалося, у замку займалися виключно ченці з монастиря за річкою, і рецепт тримали в таємниці так ревно, ніби від нього залежала доля королівства. Але в Дарини був рецепт кращий: десятий клас, урок хімії, лабораторна робота, на якій вона, Соломія і ще двоє однокласників варили мило в пробірці й ледь не підпалили вчительці фартух. Учителька тоді сказала, що в житті їм це не знадобиться.
Дарина подумки попросила в неї вибачення.
Варили на маленькій кухні у дворі, де влітку коптили рибу, а взимку не робили нічого. Мілка тягала воду. Дарина заливала попіл гарячою водою, чекала, поки він відстоїться, і зливала зверху прозорий жовтуватий луг у глиняний горщик. Потім ще раз. І ще. Перевіряла, чи досить міцний, пташиною пір'їнкою: якщо пір'їнка розчинялась, значить, готово. Цьому способу її навчила не вчителька хімії, а бабуся, яка, виявляється, знала про мило більше, ніж увесь кабінет хімії разом із лаборантом.
— Не торкайся, — суворо попередила вона Мілку, коли та простягла руку до горщика. — Він їсть шкіру.
Мілка відсмикнула руку і з острахом перехрестила горщик.
Потім розтопили жир. Процідили. Влили луг. Помішували. Довго, нудно, по черзі, дві години поспіль, поки суміш не загусла й не стала схожою на вершки. А тоді Дарина, наче фокусниця перед фіналом, дістала з кишені фартуха маленький мішечок.
— Що це, пані?
— Лаванда. Сушена. З саду королеви.
— Ви вкрали лаванду з саду королеви?!
— Я її позичила, — гідно сказала Дарина. — Королева однаково не помітить. А якщо помітить, то, може, тоді й мило вподобає.
Мило розлили в дерев'яні форми для сиру, які Мілка під страшним секретом винесла з кухні, поки Гуго не бачив. Через два дні його вийняли. Дев'ять брусків. Світлих, кремових, гладеньких, з дрібними фіолетовими цятками. Вони пахли лавандою, чистотою і літом.
Мілка довго тримала брусок у долонях, нюхала, гладила пальцем, наче то було кошеня.
— Пані, — прошепотіла вона нарешті. — Пані, ви справжня відьма.
— Я хімік-аматор, — сказала Дарина. — Ну, і трохи логіст. Принеси води. Перевіримо в ділі.
Новина облетіла замок швидше, ніж пожежа.
Зранку про мило знала Мілка. До обіду — уся кухня, бо Мілка позичила в Гуго ще один горщик жиру й не змогла втриматись від пояснень, навіщо. До вечора — пральні, стайні, вартові на мурах, конюхи, дами з західного крила і, вочевидь, навіть гуска у дворі, бо, побачивши Дарину, вона тепер завжди обходила її стороною, ніби боялась, що її теж помиють.
За три дні з'явилися версії.
Версія перша, кухонна: принцеса з Вишневії вміє варити піну з попелу, а піна та очищає все, навіть совість.
Версія друга, стаєнна: принцеса миється щодня, увесь день, з голови до п'ят, і тому в неї така біла шкіра, бо вона її стерла.
Версія третя, яку пошепки переказували в західному крилі, неподалік від покоїв однієї дами в малиновому: принцеса — відьма, і щодня змиває з себе слід своїх нічних польотів, щоб ніхто не помітив, а мило в неї тому й пахне лавандою, щоб перебити запах сірки.
— Сірки! — обурилась Дарина, коли Мілка, червоніючи, переказала їй цю версію. — Я на хімії сірку навіть у руки не брала!
А на четвертий день у справу втрутилась медицина.
Це сталося за обідом у великій залі, при всьому дворі. Між першою і другою стравою підвівся невисокий, худий, згорблений чоловік у довгому чорному вбранні з хутряним коміром. У нього були довгі пальці, рідка борідка, пронизливі чорні очі і вираз обличчя людини, що бачить хворобу всюди, а здоров'я вважає її тимчасовою відсутністю.
— Метр Кассіан, — шепнула Дарині Булочка, що сиділа неподалік. — Королівський лікар. Він лікував ще старого короля.
«І, мабуть, вилікував», — похмуро подумала Дарина, але вчасно промовчала.
— Ваша величносте, — метр Кассіан уклонився королеві. — Ваша високосте. Мій обов'язок як лікаря — попередити. До мене дійшли тривожні чутки. — Він повернувся до Дарини і подивився на неї так, як дивляться на сусіда, що будує дім над прірвою. — Її високість принцеса, кажуть, занурюється у воду. Гарячу воду. Щодня. Повністю.
Зала затихла. Хтось упустив ложку.
— Це правда, — сказала Дарина. — І що?
Метр Кассіан схрестив довгі пальці на грудях.
— Ваша високосте, кожен освічений лікар знає, — сказав він тоном людини, що читає лекцію студентам, — що гаряча вода відкриває пори тіла. А крізь відкриті пори в тіло проникають згубні випари. Міазми. Чума, лихоманка, водянка, меланхолія. Саме тому мудрі люди миються рідко, а шкіру захищає благородний шар… природного жиру.
#48 в Фентезі
#9 в Міське фентезі
попаданка у інший світ, від ненависті до кохання і навпаки, юмор магія кохання
Відредаговано: 18.10.2026