Наречена Велеса

Очі в темряві

Я знову опинилася посеред лісу.

Але цього разу галявина не була моторошною. Навпаки — вона нагадувала місце для весільного святкування. Квіти, гірлянди, музика, сміх гостей.

Спочатку я подумала, що мені наснилося весілля Світлани.

А потім почула весільний марш.

Це було моє весілля.

Я йшла до арки, прикрашеної білими квітами та зеленими гілками. Там на мене чекав чоловік.

Я не знала його. Принаймні не пам'ятала, щоб бачила раніше.

І все ж поруч із ним мені було спокійно.

Він простягнув руку.

Я вклала свою долоню в його.

Наші пальці переплелися.

І все змінилося.

Квіти зів'яли. Музика стихла. Веселі голоси перетворилися на хрипкий шепіт.

Гості більше не були людьми.

Я спробувала висмикнути руку.

— Відпусти мене!

Чоловік стиснув пальці сильніше.

Я подивилася на нього — і завмерла.

Риси обличчя ніби змінювалися просто перед очима. Але обличчя мені й не було потрібне.

Я впізнала очі.

Ті самі, що переслідували мене роками.

Вогняні, майже неприродні.

— Ми ще зустрінемося, — прошепотів він.

Темрява поглинула все.

Я прокинулася різко, наче виринула з води.

Кілька секунд просто лежала, намагаючись вирівняти дихання.

Це був лише сон.

Я повторила це подумки ще раз.

За вікном уже згущувалися сутінки.

Я підійшла до валізи, вибрала синю сукню й подивилася на себе в дзеркало.

— Досить, Яромиро. Це лише сон.

Сьогодні мала бути звичайна вечеря.

Світлана. Її наречений. Його свідок.

Я ще не знала, наскільки швидко ця впевненість розсиплеться.

Подобається

#1224 в Жіночий роман
#4424 в Любовні романи
#81 в Любовна фантастика

Відредаговано: 25.09.2026