Повернення

— Шановні пасажири, через двадцять хвилин наш літак здійснить посадку в аеропорту «Галич».

Голос бортпровідниці вирвав мене з думок.

Я відвела погляд від ілюмінатора. Внизу пропливали знайомі обриси землі.

Рутенія.

Моя батьківщина.

Місце, яке я колись покинула з єдиною обіцянкою — ніколи не повертатися.

І ось тепер я знову була тут.

Я досі не до кінця розуміла, що змусило мене порушити власну клятву. Можливо, я втомилася тікати. А може, просто настав час подивитися минулому в очі.

Літак торкнувся злітної смуги. Я ще кілька секунд сиділа нерухомо, а потім ступила на землю.

Серце билося швидше, ніж хотілося б.

За кілька годин я мала опинитися там, звідки колись утекла.

І цього разу я чомусь відчувала: втекти буде набагато важче.

На виході з аеропорту я одразу побачила знайому постать. Світлана, як завжди, з'явилася в моєму житті шумно — розмахувала руками, усміхалася й пробиралася крізь натовп просто до мене.

Побачивши її, я сама не помітила, як усміхнулася.

Вона міцно мене обійняла.

— Яромирочко! Невже я дочекалася! Я вже боялася, що ти передумаєш!

— Я теж рада тебе бачити, Лано. Але, може, хоча б трохи тихіше? На нас уже всі дивляться.

— Нехай дивляться! До мене нарешті приїхала моя найкраща подруга.

Вона знову мене обійняла, а потім відступила й уважно подивилася на мене.

— І все-таки скажи: ти хоч когось там знайшла?

— Ні.

Світлана театрально округлила очі.

— Не може бути.

— Можеш повірити. Мої знайомства чомусь закінчуються однаково: хтось зникає, хтось раптом починає мене уникати.

— Тоді тобі просто не траплялися наші хлопці, — засміялася вона. — Ось Борислав, наприклад. Якщо вже обрав, то все.

Я похитала головою.

— А взагалі, якщо з тобою справді така містика, тобі варто сходити до баби Явдохи.

— До кого?

— До місцевої провидиці. Вона знає про людей більше, ніж вони самі.

— Ой, та ну тебе. Ще я по провидицях ходитиму.

— Смійся. Номер я все одно візьму.

— Домовилися. Якщо почну бачити майбутнє, першою повідомлю тебе.

Поруч із нею я вперше за багато років почувалася майже безтурботною.

Тією Яромирою, яка ще не знала, що її життя здатне за одну ніч перетворитися на кошмар