Розділ 5

Два дні до весілля. Нарешті настав час для весільної вечірки. Зал ресторану був прикрашений білими квітами та золотими стрічками, які Аліса все-таки вирішила залишити. Вона одягла легку білу сукню, і її обличчя було майже таким же білим. Її батьки та батьки Максима сяяли від щастя, а вона відчувала себе загнаною в пастку.

Вона шукала його поглядом у натовпі. Їй потрібно було його побачити, хоча б на мить, щоб заспокоїти своє серце. Коли їхні погляди зустрілися, Даніель легенько посміхнувся, і в цій посмішці було стільки тепла, що вона відчула, як її серце тане.

"Щось трапилось?" — запитав її батько, Сергій. Його обличчя було стурбованим. Він відчував, що щось не так з його дочкою.

"Ні, тату. Все добре", — відповіла Аліса, міцно стискаючи його руку.

Максим сидів поруч з нею, обіймаючи її за талію. Він був щасливим і впевненим. Він розмовляв з друзями і рідними, сміявся. Але вона відчувала, як його обійми стають все більш відстороненими. Він був поруч, але його думки були далеко.

Коли музика почала грати, Даніель підійшов до неї. "Чи можна вас запросити на танець, наречена?" — сказав він, посміхаючись.

Аліса здригнулася, але кивнула. Вона відчувала на собі погляди всіх гостей, але їй було байдуже. Коли Даніель взяв її руку, вона відчула, як по її тілу пробігла хвиля мурашок. Її серце почало калатати, як шалене.

"Я думаю, що ти вже знайшла свою каблучку", — прошепотів він їй на вухо, і вона відчула його гарячий подих.

"Що ти маєш на увазі?" — запитала вона.

"Я думаю, що ти знайшла те, що шукала", — він подивився їй в очі, і в його погляді було стільки любові, що їй перехопило подих. "Або… я сподіваюся, що знайшла".

Їхній танець був чимось більшим, ніж просто танець. Це була розмова, сповнена несказаних слів, таємниць і пристрасті. Їхні рухи були синхронізовані, ніби вони були однією людиною. Коли танець закінчився, Даніель тримав її руку, і її серце продовжувало битися.

"Мені треба йти", — прошепотіла вона, дивлячись на Максима.

"Я знаю", — відповів він. "Але... це не означає, що я дозволю тобі йти. Не без мене".

Її очі наповнилися сльозами. Вона хотіла сказати "Ні", але вона більше не могла. Вона була в пастці. У пастці між обов'язком і любов'ю.