41. Емі

Коли я побачила вираз обличчя Олега, то зрозуміла, що неодмінно маю поговорити з ним. 

 — Я на хвилинку відійду, побачила знайомого, маю дещо в нього спитати, — сказала батькам і, вставши з-за столу, попрямувала до того місця, де сидів блогер. 

 — Привіт, мені здалося, що ти стежиш за мною, — сказала, дивлячись йому в очі.  Вирішила почати зразу в лоб,  без передмов, можливо, від несподіванки він розгубиться і викаже, яка в нього мета. 

— Мені немає сенсу за тобою стежити, — він знизав плечима і подався вперед, до мого вуха. — Я вже знаю, що ти обманюєш Суворого. 

Якусь мить я мовчала, збираючись з думками, потім сказала:

 — Ну й що? Ти вирішив мене шантажувати?  Чи просто вирішив зробити сенсаційне викриття в своєму блозі? 

— Ти рідко буваєш без охорони останнім часом. Гроші мене влаштують, до речі. Шість місяців по пʼять тисяч євро. Твій багатій нічого не запідозрить з такими невеликими сумами. Це як півтори сумки фірмові.

 — Але в мене немає таких сум! — злякалась я. 

— У твого чоловіка є. І для нього це копійки. Попроси на сумку, на ще щось, — сказав він. — Пʼять тисяч за місяць ти легко назбираєш.

 — Я не прошу в нього грошей, і мені не потрібні якісь фірмові шмотки. Він тоді точно щось запідозрить, — я похитала головою. 

— Ну, це твої проблеми, — він знизав плечима. — Даю тобі два тижні щоб зібрати першу половину місяця. Якщо не збереш — я розкрию правду. І якщо комусь розкажеш про мене — я теж розкрию правду. От мій телефон, — він дав мені свою візитівку.

Я мовчки встала і пішла назад до батьків. Була настільки збентежена, що не знайшлася, що відповісти. “Треба поговорити з Аліною і її батьками”, — думала я. Вони були єдині, хто знав мою історію і вони могли щось порадити, а поки я мала зберігати спокій, щоб Демид ні про що не дізнався, бо тоді буде  тільки гірше.

Я не збиралася платити шантажисту. Була впевнена, що разом ми знайдемо якийсь вихід. На крайній випадок. я зізнаюся Демиду у всьому, розповім правду про своє походження. І тоді Олегу вже не буде чим мене шантажувати…

Стало трохи спокійніше на душі, але я ледве досиділа до кінця обіду з батьками, мені дуже хотілося швидше опинитись на самоті, і я з полегшенням зітхнула. коли вони вирушили по магазинах. Я з ними не поїхала, сказала, що маю їхати на роботу, і дійсно поїхала до Аліни. 

Подруга була вдома, лежала перед телевізором з телефоном у руці і ліниво гортала стрічку. Побачивши мене, пожвавилась:

 — Привіт, Емі, розказуй швидше, як у тебе справи! Суворий не ображає?

 — Ні, — я похитала головою. — Демид дуже добрий до мене. 

— У вас же тепер вже все було? Розказуй! Як він?... Ну, В ліжку! — вона пограла бровами.

 — Ну… все чудово, — я відчула, що червонію.  — Я дуже його кохаю, а він мене… Але в мене з’явилася одна серйозна проблема, мені потрібна твоя порада, Алінко! Чи твоїх батьків, може, вони щось підкажуть… Що робити, якщо мене шантажують?

— Шантажують? Хто тебе шантажує? — здивувалась вона. — Хтось тебе впізнав? 

 — Так, Олег, ну той що веде блог в Інсті, я забула його прізвище… Він погрожує розповісти Демиду, хто я насправді. І вимагає, щоб я шість місяців платила йому по п’ять тисяч євро…

— Я пораджусь з мамою, але її немає зараз… По телефону я все ж таке не ризикну питати, — сказала Аліна. — Давай я поговорю з нею сьогодні і може ввечері зустрінемось. Або завтра. 

 — Так, буду дуже вам вдячна. Я точно не буду виманювати в Демида гроші, щоб віддати шантажисту… Але мені якось страшно розповісти йому правду зараз… Мені треба було зізнатися одразу, а не тягнути… Тепер Демид може дорікнути мені, що я так довго йому брехала… І не довірятиме мені більше…

***

Коли я виходила з будинку Аліни, раптом  зі мною зіштовхнувся якийсь чоловік і поклав мені щось в кишеню. 

— Поводься, ніби нічого не сталось, йди далі. Якщо не виконаєш інструкцію з конверту, твій Демид помре…