40. Демид

Я не планував стежити за Емі. Це було б абсолютно неправильно. Але все ж охорона все одно підвозила її. 

Я вирішив подзвонити охоронцям і запитати.

Але ті мене дуже здивували.

— Шефе, а ваша дружина пішла на зустріч з кимось. Ну, ми чекаємо під ТЦ, все добре! — одразу став запевняти він. 

Ну, все логічно, вона зустрічалась з подружками в ТЦ. Але чомусь мені все одно було якось неспокійно.

— Де ви зараз, в якому ТЦ? — запитав я. 

— В "Гулівері". 

Я був якраз поруч. І планував пообідати. На фудкорті в "Гулівері" була цілком смачна їжа. Та бляха, кого я обманюю… Я хотів піти і поглянути, з ким там Емі… Своїми очима, а не змушувати охоронців за нею стежити.

— Добре, — відповів і відбив виклик. А потім сказав водієві везти мене саме туди.

Доїхали за якихось пару хвилин, це добре.

Я пішов на фудкорт, бо якщо в неї зустріч, то скоріш за все саме там. 

Власне, я не прогадав. Я побачив її майже одразу, мені навіть заховатись за колону прийшлось від несподіванки. 

Емі сиділа за столом з якимось хлопцем. Його обличчя мені здалось знайомим. Але це не був той її студент. І все ж я не міг згадати, хто він.

Він нахилився до неї, а вона до нього. Мені не було видно, що точно він робить, бо голова Емі все перекривала, але здається, він цілував її чи то в вухо, чи то в шию… 

Моє серце забилось вдвічі частіше. Такі значить, подружки? Я дістав мобільний і сфотографував їх, а потім… Мав би піти до неї, але не пішов, я пішов до ліфтів. Поїхав вниз і сказав, щоб мене везли додому.

Коли вже підʼїжджав до будинку, мені подзвонив Віктор. Я не хотів з ним зараз розмовляти, але все ж взяв слухавку.

— Привіт, хочу запросити вас із Емі до нас у гості, — сказав він. — Буде зручно завтра прийти? 

— Привіт. Так, авжеж, — відповів я. Не хотів  розповідати, що, може, сьогодні ми з Емі… Ні, мені не хотілось про це думати. Потім відмовлю. 

Ми попрощались і я завершив розмову.

Приїхав додому, відмінив всі зустрічі і справи і просто сидів на кухні. 

Емі прийшла за три години. Я почув, як вона заходить в будинок, бо сидів на кухні в абсолютній тиші.

Вона зайшла до передпокою, а потім зазирнула на кухню. 

 — О, ти тут? — здивувалась. — Я думала, що ти нагорі. Як пройшов день? 

Моє серце в цю мить розривалось від болю. Але спочатку я маю запитати її. Так, ніби я нічого не знаю. Може, я все ж не так щось зрозумів…

— Нормально, а твій? — я намагався зробити так, щоб мій голос звучав максимально спокійно. — З подружками зустрілась? Що робили?

 — Так, добре посиділи, відпочили, — вона усміхнулась. — Тепер можна знову братися за роботу…

— І ви були тільки дівчатами? — уточнив я. Я давав їй шанс сказати щось, що могло б виправдати те, що я побачив. Бо Емі нічого такого не казала… І мені від того було ще гірше. 

 — Так, — вона кивнула, виглядала щирою.  — Мої подруги з іншого міста, я зустріла їх на вокзалі, ми посиділи в кафе, потім трохи походили по магазинах… Зараз вони вже вирушили додому…

Я стис долоні в кулаки під столом. Бляха, що я мав робити в такій ситуації?... 

— Нас запросили в гості сьогодні. 

Все ж, я був жалюгідним. Не зміг запитати прямо. Можливо, я все ж щось сплутав? Ні, я просто боявся. Боявся зараз почути, що Емі насправді кохає того пацана, якого я вже десь бачив.

 — До кого? — з цікавістю спитала Емі. 

— До Віктора, — відповів я. — На вечерю, — я торкнувся її долоні і потягнув Емі собі на руки, зариваючись обличчям  в її волосся. 

Вона обійняла мене і поклала голову мені на плече. 

 — Значить, підемо… Хоча, мені здається, його дружина трохи мене недолюблює…

— Я не дозволю нікому тебе ображати, ні його дружині, ні йому, ні ще комусь, — я зітхнув. — Я дуже кохаю тебе… 

 — І я тебе дуже кохаю, — серйозно промовила вона. — Нас ніхто ніколи не розлучить!...