39. Емі

Я досі не могла повірити, що моє життя так разюче змінилося за настільки короткий проміжок часу. Ще місяць тому я працювала служницею, а тепер я дружина солідного бізнесмена і сама розпочинаю власну справу. Все було так добре, що мимоволі стало страшно — чи не прийдуть за цією “білою смугою”  якісь неприємності? Але я постаралася відігнати від себе ці думки і радісно всміхнулась Демиду:

 — Дякую, я вже чекаю не дочекаюся, коли побачу свої ескізи втіленими в життя… Це так хвилююче… 

— Я радий, що ти рада, — Демид встав з-за столу і обійняв мене. — Я дуже кохаю тебе. 

 — І я тебе безмежно кохаю, — я торкнулася губами його губ, заплющуючи очі. 

А потім раптом згадала, що завтра мають приїхати до Києва мої батьки. Добре. що, хоч в останню хвилину. але згадала, бо якби їхній приїзд вилетів у мене з голови. вони могли б почати дзвонити і шукати мене, і тоді приховати від Демида свій обман було б непросто…

— Я завтра маю зустрітися з подругами, ти не будеш проти? — запитала якомога безтурботнішим тоном. 

— Авжеж, ні, — він похитав головою. — Можеш бачитись, з ким хочеш. 

 — Супер, дякую тобі, — я усміхнулась. — Ну, це не буде довго, посидимо десь у кафе кілька годин, а потім я повернуся, бо ще ж багато роботи з цими моделями. мені не можна розслаблятися…

— Добре, як скажеш, — кивнув Демид. — Там же не буде того твого як його… Арса? — він ледь насупився.

 — Ні, чисто дівчача компанія, — сказала я. — А ти ревнуєш? — додала грайливо. 

— Трохи, — зізнався він неохоче.

 — Я обіцяю тобі не ходити на зустрічі з чоловіками, — сказала я урочисто. — Ну хіба по роботі… Та й то я братиму з собою тебе, ти будеш моїм представником, як тобі така ідея? 

— Мені подобається, — Демид кивнув і чмокнув мене в губи, ледь усміхаючись. — Кохаю тебе, Емі…

***

Наступного дня одразу після сніданку я поїхала на вокзал, мама написала, о котрій прибуває їхній поїзд, і я трохи з хвилюванням очікувала на їх появу. 

Зрештою. побачила, як батьки виходять з вагона і підбігла до них. 

 — Привіт, — обняла маму, а потім тата. — Я дуже за вами скучила! 

— Привіт, мила, ми теж скучили, — сказала мама і оглянула мене. — Ти якась інакша! І одяг інший… 

— Точно, я тільки хотів сказати, — кивнув тато.

 — Це Аліна мені віддала свої речі, — сказала я, відчуваючи, що червонію. — ЇЇй вони не сподобались…

 — А зачіска якась теж нова… — сказала мама. 

 — Ну так. захотілося змінити імідж, тут є не дуже дорога перукарня. але майстер там прямо з золотими руками! Ходімте десь перекусимо? А потім ви хотіли по магазинах пройтися?

— Так, ходімо спочатку поїмо, — кивнув тато. — А магазини мамині можуть і почекати. Уяви, вона на старості вирішила раптом згадати молодість! Ательє хоче відкрити. Одяг ремонтувати! 

 — Це гарна ідея, буде вам копійка до пенсії, — сказала я. — Але це ж треба оформити ФОП, бухгалтерію вести… — згадала слова Демида. — Мабуть, треба найняти бухгалтера, бо вам буде важко усе рахувати? 

— Я що, дарма на заводі працював двадцять років?! У мене є звʼязки. Маринка навчить маму, вона вже погодилась. Каже, там не дуже складно і все можна платити прямо через "Дію". Але я все одно не в захваті. 

 — Чому? — здивувалась я. — Думаю, все буде добре, і мама не нудьгуватиме вдома. А ти можеш якісь додаткові послуги лдям надавати, наприклад. ремонтувати несправну техніку… І буде сімейний підряд…

— Не знаю, просто мені це не подобається. А раптом вона щось наплутає і не заробить, а ми тільки будемо щось винні? — буркнув батько. — Бухгалтер допоможе тільки з податками. А все інше буде на ній.

 — Чого це я маю щось наплутати, я маю чудову пам’ять, — обурилась мама. — І в мене завжди все було в порядку і вдома, і на роботі. Це ти навіть власні шкарпетки в шафі знайти не можеш, весь час питаєш, де вони. — вона похитала головою, дивлячись на тата. 

 — Не сваріться, — усміхнулась я. — У вас все вийде, а якщо потрібна буде якась допомога, то може я щось пораджу. Я збираюся вступати до університету, от уже на підготовчі курси записалась, — вирішила. що на відміну від звістки про моє заміжжя, новина про вступ їм має сподобатись. 

Раптом я побачила, що на мене дивиться якийсь хлопець. Пригледівшись, я  впізнала в ньому Олега — того самого блогера, знайомого Аліни, який був на нашому з Демидом весіллі і ще тоді викликав у мене підозру. Тепер же він витріщався на мене і моїх батьків, і я бачила на його обличчі, що він щось задумав…