38. Демид

Коли я прийшов ввечері додому, то Емі мене не зустрічала, як зазвичай. Але я почув, що на кухні ніби щось відбувається, тож пішов туди.

Очікував побачити Емі, яка готувала б мені, але натомість побачив Руслана, який виставляв їжу на підніс. 

— Ти що, готуєш? — здивувався я. Зазвичай він кидав це все на своїх пасій, хоча на довго вони не затримувались. 

— Ага, бери, там ще й на тебе залишилось, — він кивнув на каструлю, що стояла на плиті.  — Бо Емі зайнята, готує свою колекцію, то я вирішив трохи розвантажити її, приготувавши вечерю.

— Це ти їй нести зібрався? — я відчув укол ревнощів. 

 — Так, вона прямо дуже захопилася роботою, але їсти теж треба, твоя дружина така худенька, що скоро її вітер зноситиме…

Руслан піклувався про Емі і підтримував її, а я в цей час що робив? Мені чомусь стало якось сумно. 

— Так, це правда, — я зітхнув. Певно, я мав би більше цікавитись тим, що вона робить. — Вона дуже тендітна. Але памʼятай, ти обіцяв не підбивати до неї клинці. Я кохаю її, Руслане.

— Та я й не підбиваю, — він похитав головою. — Чисто по-дружньому піклуюся про неї. А якщо колись і кажу щось таке жартома, то кому як не тобі знати, що насправді я ніколи не зроблю нічого такого. Ти ж мій брат, хоч ти мене й недолюблюєш..

— Я не недолюблюю тебе, — я похитав головою. — Просто ти молодший, ближчий їй за віком, і певно підсвідомо я відчуваю якусь загрозу. 

— Вона тебе кохає і не дивиться ні на кого більше — ні на старших, ні на молодих, — впевнено промовив Руслан. — Ну добре, я поніс Емі вечерю, поки не захолола. 

— Дякую, — сказав я. — Скажеш їй, що я прийшов. Я зараз поїм і теж зайду тоді до неї. 

Брат кивнув і пішов, але вже за пару хвилин Емі спустилась назад разом із їжею і сказала, чмокнувши мене в щоку:

 — Руслан сказав, що ти вже повернувся, тож я вирішила скласти тобі компанію за вечерею… 

— Привіт, — я усміхнувся. — Дякую. Як твої справи? Брат сказав, що ти цілий день працювала.

— Так, батько Арса погодився узяти мою колекцію, а вона ще лише на підготовчій стадії, тож доведеться швиденько все робити. Але я щаслива, навіть повірити не можу, що все обернулося так добре для мене!

— Коли все підготуєш, віддамо в цех, тобі все пошиють, — сказав я, усміхнувшись. — У мене є знайомий цеховик, тож це не проблема, я йому подзвоню хоч завтра. Коли в тебе буде все готово для цеху?

— Думаю, днів за три чи чотири, — сказала Емі. — Ти справжнє чудо, я  навіть не думала, що ти не будеш ображатися за те. що я поринула в роботу, а навпаки будеш мені допомагати. І Руслан такий молодець, приготував вечерю…

— Так, він молодець, — я кивнув. — Може, дарма я так ревнував, — я дістав мобільний. — Зараз напишу тому моєму знайомому, запитаю, і можливо одразу призначу зустріч за пару днів. 

Я швиденько написав повідомлення, вирішивши, що краще коротко описати ситуацію письмово і вже якщо він зацікавиться — зідзвонитись. 

Але мій приятель одразу ж передзвонив. 

— Алло, привіт, Марку. Ти так швидко передзвонив, це означає швидку відмову, чи навпаки? — запитав я у нього, усміхаючись і підморгуючи Емі, яка в цей момент дивилась на мене. 

 — Мене зацікавила твоя ідея, — сказав він. — Готовий поговорити детальніше при особистій зустрічі, може, сходимо кудись в ресторан всі втрьох — ти, я і твоя дружина? 

— Так, це було б чудово, — погодився я. — У неї все буде готове за три дні. Можемо тоді одразу і зустрітись. Сходити на фабрику, все обговорити і домовитись, а звідти і до ресторану…