37. Емі

Коли я поглянула на екран мобільного і побачила там ім’я Арса, то знітилась. Як на зло, Демид одночасно зі мною зазирнув туди і побачив, хто мені дзвонить. Тож приховувати і казати, що це подруга чи тітка, було  вже неможливо. 

 — Це Арс, ми з ним разом будемо відвідувати підготовчі курси, — сказала я. 

 — О, Емі, ти завела собі залицяльника? — підлив олії в вогонь Руслан, який дивився на нас з Демидом, хитро усміхаючись. 

 — Ні, ми просто разом вчимося, — з досадою сказала я. — Чому одразу “залицяльник”? 

— Не діставай, а то поїдеш жити в готель, — додав Демид похмуро. Його настрій явно дещо зіпсувався. 

Я швидко прийняла виклик. 

 — Алло, привіт, Арсе, — сказала скоромовкою. — Ти щось хотів?

— Привіт, я домовився про все з батьком, він би хотів, щоб ти приїхала, познайомилась, показала якісь свої доробки, щоб ми визначились, коли можемо стартувати з твоєю колекцією, — сказав він. — У тебе ж є якісь ескізи? Оберемо щось для початку, пару моделей. 

 — Супер, дякую тобі, — я від радості забула про Демида і Руслана, відчувала щастя від того, що зможу реалізувати свої вміння. — Але “колекція” — це надто голосно сказано, скоріще, кілька ескізів… Над ними ще треба попрацювати, але я залюбки поркажу їх твоєму татові.

— Ну, обговоримо все. Покажеш, що є, може, сьогодні чи завтра? Завтра ти б змогла приїхати? — уточнив він. — Чим раніше, тим краще, бо ж по гарячих слідах взагалі все швидше працює. 

 — Так, авжеж, можу завтра, о котрій годині твоєму татові буде зручно?  — запитала я і тут мій погляд впав на Демида, я побачила, що він ледь насупився.  

— Можна десь о четвертій в одному з магазинів, до того моменту він розбереться з нагальними справами, — сказав Арс. — Тоді там і зустрінемось, я скину тобі локацію. 

 — Добре, ще раз дякую! — я завершила розмову, а потім поглянула на Демида: — Його батько хоче взяти в роботу мою колекцію! Я не вірю, що це відбувається насправді! 

— У тебе вже є прямо готова колекція? — запитав Демид. 

— Що ти такий насуплений? — тут же запитав Руслан, плескаючи Демида по плечу. — Твоя дружина практично отримала роботу, радій!

— Вона ще не оформила ФОП, — відповів він. — І поки його не зробить, то не зможе нічим торгувати.

 — Ой, точно, треба його оформити, — я зітхнула. — Допоможеш мені, бо я в цьому зовсім не розбираюсь? 

— Я допоможу, авжеж, — кивнув Демид. — Мені треба твій ІПН і паспортні дані, закину все юристу. Або можна відкрити його через Дію, кажуть, це дуже швидко. Щоб розбивати деякі послуги на різні ФОПи, мої співробітники так робили. Це щоб зменшити податки. Наприклад, для продажу алкоголю в барах не дарма часто дають окрему оплату, бо то інший ФОП зазвичай.

 — Ну, я хочу виготовляти одяг, але ж то я не буду прямо шити і продавати не буду, — замислено сказала я. — А  які є послуги для моделювання? 

— Ну, ти можеш оформитись, як митець просто, певно, на першій групі. Але краще одразу на третю може, там в тебе буде більше можливостей, плюс зможеш наймати людей для відшиву і таке інше. На третій буде більше податку, але він все одно буде залежати від заробітку. Загалом, пораджусь з юристом. Може, краще одразу на третю, про всяк випадок. Зробиш собі ще інстаграм-магазин тоді і таке інше…

***

Наступного дня Арс скинув мені геолокацію і я поїхала до магазину його батька. Хвилювалася страшенно, міцно стискала в руці папку зі своїми ескізами і повторювала подумки те, що збиралася розповісти про себе. 

Його батько виявився досить привітним і зовсім не таким суворим бізнесменом, яким я його вже уявила. Він потиснув мені руку і запросив сідати в крісло навпроти його столу, а потім сказав:

— Ну що ж, давайте подивимось ваші ескізи, Еміліє… Не нервуйте так, все буде добре. 

 — Дякую вам, — пробурмотіла я і простягнула свою папку. — Це лише чорнові роботи, якщо вас вони зацікавлять, я зроблю все більш детально…