34. Демид

Я був дуже щасливим, Емі дійсно стала моєю дружиною, а не просто по грі. Хай той документ і був у нас, все ж, тоді все сприймалось не так серйозно, а ця церемонія довела, що Емі хоче бути зі мною, незважаючи ні на що. 

Я цілував її максимально ніжно, хотілось передати їй через поцілунок все, що я відчував. 

Після поцілунку я поглянув на Емі і побачив, що вона якась стривожена. 

— Щось трапилось? Кого ти там виглядаєш? — запитав неголосно.

— Та нічого, просто знайомого побачила, — сказала вона і почервоніла. 

— Невже то якийсь твій колишній? — я ледь напружився. 

— Ні, не колишній… Але він блогер, і коли я побачила, як він все фотографує, то чомусь відчула тривогу… Раптом напише щось не те, що треба? 

— Та що він там може написати? — я махнув рукою. — Мені все одно. Та і мої піарники якщо що прийдуть до тієї редакції, я таким не займаюсь, вони самі розберуться. Не переживай. 

 — Добре, не буду, — вона усміхнулась.  — Мабуть. я придумую те, чого насправді немає. треба розслабитись…

— Все буде добре, головне, що ми разом, — я чмокнув її в щоку. — Але шкода, що твоїх батьків немає. Я дуже хочу з ними познайомитись. А то я навіть твоєї руки в них не просив.

— Скоро познайомишся, — пообіцяла вона, але чомусь при цьому відвела погляд. — Думаю. ти їм сподобаєшся…

— Я все ж переживаю, як на це відреагує твій батько, — сказав я чесно. 

 — Думаю, коли він ближче познайомиться з тобою, то не буде гніватись… Просто в нього досить запальний характер, але він швидко “відходить”...

— Ну, я постараюсь запевнити його, що зроблю тебе щасливою, — я усміхнувся.

В цю мить до нас підійшли Віктор з дружиною. 

— Демиде, вітаємо вас, і дуже за вас радіємо! — він простягнув Емі букет білих троянд. 

 — Дякую, — вона усміхнулась, підносячи квіти до обличчя і вдихаючи їх аромат. 

— Будьте щасливі, головне — прислухайтесь одне до одного, — додала Маргарита. 

— Так, ми постараємось, — відповів я. — Дякую.

— Демиде, можна тебе на одну хвилинку? — запитав Віктор. 

Я поглянув на Емі.

— Ти не проти, якщо я відійду? Ненадовго. Не образишся? 

 — Звичайно, не ображусь, — усміхнулась вона. 

Я кивнув і пішов за Віктором. Ми вийшли у внутрішній дворик. 

— Я хотів сказати тобі, що вже майже все підготував. Нам залишається підписати додаткові папери і поступово будемо виводити твій бізнес з сірої зони. Готовий підписати це хоч зараз, достатньо електронного підпису. Буде такий собі подарунок від мене вам на весілля, — сказав Віктор, дістаючи зі свого шкіряного ділового портфеля планшет. — Чи ти зараз не хочеш відволікатись на документи? 

— Та в принципі, немає різниці, — я знизав плечима і взяв у нього з рук планшет. Почав те все перечитувати, аж раптом до нас зайшла дівчинка-ведуча.

— Вибачте, що турбую, але ми хотіли викрадати наречену, ну, за розкладом, але її нема! — заявила вона.

— Як нема? — я одразу віддав планшет Віктору і мало не побіг до літньої тераси, на якій відбувалось святкування.

Озирнувся навколо, тут же пісуєтились мої охоронці.

— Ви де були? Де Емі? 

— Вона до вбиральні ніби пішла… Нам же не ходити за нею, — сказав один з них винувато.

— Піднімайте камери! — гаркнув на них я.

Аж раптом один з охоронців гукнув з парковки: 

— Тут якась машина! Не наша! 

І тоді пролунав постріл… 

***

гортай далі, там продовження ------------>