32. Демид

Коли я підʼїхав до універу, щоб забрати Емі, то побачив її разом із якимось хлопцем.

Той щось весело їй розповідав. Я вийшов з машини і схрестив руки на грудях.

Тут хлопець дістав мобільний, Емі теж дістала мобільний. Вони обмінялись телефонами?

Коли вона поглянула на мене, наші погляди одразу зустрілись.

Емі тут же перестала усміхатися, сказала щось хлопцеві, певно, попрощалась, і підійшла до мене. 

— Привіт, — сказала трохи знічено. — Сьогодні був такий цікавий день…

— Я бачу, — я пітис губи. — Що за малолітка? Ви номерами обмінювались, так?

 — Це Арсен, він теж збирається вступати до універу, в його батька бізнес — магазини одягу, — сказала вона трохи ображено. — Це суто ділове знайомство, я ж хочу бути модельєром… І він запропонував співпрацю, тобто показати свої моделі, можливо, вони зацікавлять його батька…

— Тобто, ти  збираєшся з ним часто бачитись? — я зітхнув. — Добре, ходімо до машини, — я відчинив перед нею дверцята. 

Вона сіла досередини, виглядала трохи відстороненою, мабуть, її зачепило за живе те, що я сказав про її нового знайомого. Але в Емі була особливість — вона ніколи не сварилася, якщо ображалась чи сердилась, то просто замикалась у собі, але не зганяла свій негатив на комусь іншому. 

 — Ми просто друзі, от і все, — сказала вона, дивлячись у вікно. 

— Але він так дивився на тебе, — я завів машину і ми поїхали геть. — Авжеж, ти гарна, не дивно, що хлопці на тебе задивляються. 

 — Він просто спілкувався зі мною, не чіплявся чи щось таке, — відповіла вона. — Тобі не варто так переживати. 

— Це він цього разу не чіплявся, а хтозна, що буде далі. Якщо ви будете ще бачитись, — я зітхнув. 

 — Ти хочеш, щоб ми більше не бачились? — вона поглянула на мене і тут же відвела погляд. 

— Вибач, певно, це неправильно, — я зітхнув. — Але я дійсно ревную. 

Я якраз припаркував машину, коли вимовив ці слова і наші погляди зустрілись.

 — Вибач, я не думала, що тобі буде неприємно, якщо я буду вчитися, — тихо сказала вона. 

— Справа ж не в навчанні, я хочу, щоб ти навчалась, — я взяв її за руку і поцілував її долоню. — Ти будеш навчатись. 

 — Але я не зможу навчатись і при цьому не спілкуватися з викладачами та іншими студентами. Хіба дистанційно…

— Так, я розумію. Тому і кажу, що певно переборщив. Я хочу довіряти тобі, — я зазирнув їй в очі. — Я дуже сильно кохаю тебе.

 — Я теж тебе кохаю і ніколи не зраджу, обіцяю! — емоційно сказала вона і обійняла мене. — Ти можеш довіряти мені…

— Добре, — я теж обійняв її. — Я теж ніколи тебе не зраджу…. 

Ми вийшли з машини і пішли до будинку, я тримав Емі за руку. А коли ми зайшли всередину, я обійняв її за талію і поцілував в губи. Я хотів, щоб вона відчула, як сильно я кохаю її. 

Емі відповіла на поцілунок, пригорнувшись до мене.

 — Мені завжди будеш потрібен тільки ти, — прошепотіла вона, дивлячись мені в очі. 

Я подався вперед і торкнувся губами її губ. Мої долоні лягли на її талію. 

Серце одразу забилось частіше. Я весь цей час стримувався, але зараз чомусь було складнішше, ніж зазвичай. 

— Я хочу бути тільки твоєю, — прошепотіла Емі. 

— Я теж хочу, щоб ти була тільки моєю, — мої губи торкнулись її шиї. — Я давно, ще з тієї гри в карти, твій, Емі…

— Я знаю, — усміхнулась вона. — І ніхто не зможе завадити нам бути щасливими…

— Кохаю тебе, — я пригорнув її до себе і знову поцілував в шию. Тіло миттєво реагувало. Бляха, я хоч зможу стриматись?... Хоча, чи маю я стримуватись зараз?... Може, і не обовʼязково стримуватись? Все ж, ми вже одружені… 

 — Я хочу, щоб ми були разом по-справжньому, — Емі ледь почервоніла, вимовивши ці слова. 

Але все ж хіба так має пройти наша перша шлюбна ніч? Емі заслужила на кращий перший раз. Не після моїх ревнощів. Я взагалі ще той егоїст. 

— Я хочу, щоб це була особлива для тебе ніч. Ми влаштуємо церемонію. Не жартівливу, а справжню, — прошепотів я їй на вухо. — І тоді ми будемо разом по-справжньому. 

 — Добре, — вона кивнула. — Я дуже хочу, щоб наш шлюб став справжнім… Щоб у тебе не виникало сумнівів щодо моїх почуттів до тебе…

***

гортай далі, там продовження ------------>