30. Демид

Я прокинувся посеред ночі сам не знаю чому. Але щойно озирнувся навколо і побачив, що Емі немає в ліжку, то зрозумів: певно, я відчув, що вона кудись пішла.

Але ж не буду я її сталкерити навіть у власному домі, може, до вбиральні знов пішла… 

Я полежав хвилин пʼять, потім ще пʼять, зазирнув у мобільний і все ж не витримав. Може, у неї якесь безсоння? Треба буде запропонувати їй сходити до лікаря. 

Я вдягнув футболку і шорти і спустився вниз.

Побачив, що на кухні горіло світло. Певно, Емі була там.

 Я підійшов ближче і почув звідти голоси: 

— А в тебе ніколи не виникало бажання все покинути, вимкнути телефон і поїхати кудись, де тебе ніхто не знає і ніхто з твого оточення не знайде? 

Це питав Руслан. 

Невже він пропонував Емі поїхати кудись. Я вже мало не схопився за ручку дверей, але все ж втримався. Мені хотілось почути, що вона на це скаже, коли мене немає поруч. Вона втекла з нашої спальні до нього?... Як це розуміти?... 

— Думаю, кожній людині в той чи інший момент життя хотілося зникнути, — тихо сказала Емі. — В мене теж бували такі моменти, коли було погано, коли зраджували близькі люди. Але зараз не хочеться. Зараз мені добре там, де я є. 

— Ти дуже хороша, знаєш? — сказаав Руслан тихіше. — Якби ти не була дружиною Демида… Я б точно спробував тебе завоювати. 

— Ти теж хороший, — відповіла вона. — Хоча й прикидаєшся таким собі “поганим хлопцем.” Але я впевнена, що ти любиш брата і не захочеш зробити йому боляче…

— І все ж блін… Ну чому мене не було на тій вечірці, — він зітхнув. — Може, тоді б все склалось інакше і саме зі мною ти б познайомилась. 

 — Хтозна, може в той час ти мав бути в іншому місці, — вона тихо засміялась. — А якби не був, то й життя б склалося інакше. Я дивилася якийсь фільм, і там була така думка, що все наше життя — це вибір різних варіантів розвитку подій, як у комп’ютерній грі, і від того, куди ти зараз звернеш чи що зробиш може кардинально змінитися все твоє майбутнє. Там, у фільмі, люди могли бачити наперед і прораховувати, до чого призведе той чи інший вчинок. Але якби так було насправді, мабуть, було б нецікаво жити…

— Але ти щаслива там, де ти зараз? — запитав він.  

— Авжеж, — сказала Емі. — Я дуже щаслива, бо кохаю Демида. От тільки він переживає через свій вік… Через те, що він старший за мене.. Шкода, що я не народилася трохи раніше…

— Ну, у тебе все життя попереду, я можу його зрозуміти. До речі… Щодо бізнесу. Я вирішив, що не буду більше тебе просити працювати на мене, щоб не бісити брата, хоча інколи це навіть весело. Але якщо ти передумаєш, скажи мені сама, я залюбки тебе прийму на фірму. 

 — Добре, якщо передумаю, то скажу, — серйозно відповіла Емі. 

Я подумав, що зараз їхня розмова може закінчитись, тому швидко і тихо пішов назад до сходів і в спальню. Ліг на ліжко і дійсно, через пару хвилин Емі зайшла до спальні. 

Я розплющив очі, ніби щойно прокинувся, і поглянув на неї, коли вона лягала в ліжко. 

 — Ой, я тебе потривожила? — запитала вона винувато. — Мені щось не спалося, то я вирішила піти на кухню випити чаю…

— Все добре, — я обійняв її зі спини і торкнувся губами щоки. — Я дуже кохаю тебе, Емі. 

 — І я тебе кохаю, — вона пригорнулася до мене. — Ти чоловік моєї мрії…

— Ти теж ніби мрія, втілена в життя, — прошепотів їй на вухо. — Найкраща з усіх, я постараюсь зробити тебе щасливою, обіцяю…

***

гортай далі, там продовження ------------>