29. Емі

Коли я почула голос Демида, то аж здригнулася, це було несподівано. І стало трохи незручно, раптом він почув уривок нашої з Русланом розмови.

 — Так, я вже готова, — поспішно сказала я, виходячи з кімнати. 

Підійшла до Демида і поцілувала його в щоку:

 — Ти якийсь втомлений, день минув добре? Чи знову були якісь проблеми? 

— Все нормально, — відповів Демид. — А ви тут чим займались? — він поглянув на двері, з яких якраз вийшов і Руслан.

 — Та так, я запрошував Емі до себе на роботу, а вона сказала, що боїться, що ти їй не дозволиш, — знизав плечима Руслан. 

 — Я не сказала, що боюся, — виправила його я, відчуваючи, як щоки починають горіти. — Просто не хочу засмучувати Демида…

— Я не проти, щоб ти чимось займалась, я ж казав, — Демид відвів погляд. 

 — Але я бачу, що тобі некомфортно… — я зітхнула. — Думаю, буде краще, якщо Руслан пошукає на цю посаду когось іншого. Адже недарма кажуть, що з родичами і друзямии краще не вести ділових стосунків, бо почнуться конфлікти і напруга в стосунках…

— Добре, давай пізніше з цим розберемось, ми мали йти на вечерю, — нагадав Демид. 

 — Так, — я поправила зачіску перед дзеркалом і взяла з вішака плащ, — я готова їхати. 

Коли виходила, прямо спиною відчувала погляд Руслана. І подумала, що, може, Демид був правий, що не хотів спілкуватися з ним. Але не стала нічого говорити, краще було не торкатися цієї теми…

***

На вечері все йшло добре, Віктор і його дружина, як завжди, були дуже милими. Але коли зайшла мова про якусь модну книгу, я мовчала, бо не читала її, взагалі вперше почула про того автора. 

— А ти взагалі любиш читати? Що читала останнім? — запитала його дружина, Маргарита. 

 — Люблю, але в мене зараз не дуже багато часу… — я знітилась. Мабуть, останнє, що я читала — це були книги про Гаррі Поттера, але мені стало незручно їх називати, бо це були дитячі книги. — Я люблю фентезі, — сказала розпливчасто. 

— Невже оті романи вісімнадцять плюс? — вона округлила очі.

 — Ні, звичайні, — мені чомусь стало соромно. Вгорлі пересохло. я взяла склянку і відпила ковток води. 

— Звичайні — це які? З фентезі майже все популярне тільки вісімнадцять плюс, — хмикнула вона.

 — Мені от з фентезі подобається Сапковський. І Джордж Мартін, — прийшов мені на допомогу Віктор. 

— А ти на кого вчилась? — продовжила Маргарита. — Певно, щось далеке від літератури?

 — Я тільки збираюся вступати до університету, — сказала я винувато. 

— Але ж тобі вже є двадцять? — здивувалась вона.

— Марго, ну чого ти на неї насіла. Зараз молодь не йде в університет одразу, і це навіть правильно, в Європі давно так роблять. Щоб точно зрозуміти, чим хочеш займатись, — захистив мене Віктор.

— Так, Емі дуже розумна, просто ще шукає себе, — погодився Віктор, беручи мене за руку. — У неї ще повно часу.

 — Так, — я з вдячністю поглянула на нього. — Я хочу бути дизайнером одягу. Вже зареєструвалась на ЗНО, і сподіваюся, що в цьому році почну вчитися. Я дуже вдячна Демидові. що він мене підтримує і надихає…

— Дизайнер одягу? Дуже цікаво, — сказав Віктор. — Ну, ти молодець. Вибач Марго, вона інколи ляпає не подумавши. Я вважаю, що освіта взагалі не головне. 

 — Мабуть, мені дійсно треба більше читати, я обов’язково займусь цим, — сказала я, ледь усміхнувшись. — А що б ви мені порадили взяти з популярних книг?...  — відчувала полегшення від того, що Віктор і Демид мені допомогли з гідністю вийти з цієї непростої ситуації…

***

Коли ми вже повернулись додому, Демид ліг спати, а мені все чомусь не спалось. Я трохи полежала, дивлячись у стелю і обмірковуючи події сьогоднішнього дня, а потім вирішила сходити на кухню попити води. 

Та коли вже спустилась донизу, побачила, що в кухні горить світло. Зібралася вже повертатися назад, як раптом двері відчинились, і на мене поглянув Руслан, кивком запрошуючи мене увійти…

***

гортай далі, там продовження ------------>