28. Демид

Коли я прийшов до офісу, Вадим, мій помічник, дещо занепокоєно поглянув на мене.

— Демиде Рустемовичу, здається, у нас проблеми. Копи рискають біля наших закладів. Не йдуть всередину, але…

— Ну, ми не дарма хочемо вийти на білий ринок. Бачиш, я як відчував, що скоро облога буде ще сильнішою, — сказав я замислено. — Треба звʼязатись з Мюллером. 

 — Домовитися про зустріч? — уточнив він. 

— Так, — я кивнув. — Заодно запрошу його на святкування за тиждень. Ми з Емі будемо грати весілля для всіх. Бо ж хоч ми і одружились, а торжества ніякого не було. 

 — Гарна ідея, так він буде толерантніший до нас, — кивнув Вадим. 

— А щодо копів я може теж з ним пораджусь. Він же якось вибілився в свій час. Так, ми нічого на нього не знайшли, але я впевнений, що в нього теж є певне "бандитське" минуле. Чуйка підказує. 

— Так, мені теж так здається. Зрештою, якщо у них не буде ніяких приводів придертися до нас, то вони мають залишити нас у спокої. Просто треба бути обережними в цей перехідний період…

— Так. Тому попередь людей. Ми маємо увійти в режим обережності. Краще перестраховуватись. Якщо є якісь підозри на стеження чи ще щось, то ніяких підпільних ігор в закладі. Нехай менеджери особисто мені пишуть, я усім відповім по кожній конкретній ситуації, якщо вони бояться брати на себе відповідальність. 

 — Добре, всіх проінформую, — кивнув Вадим. 

Вадим пішов, а вже за двадцять хвилин повідомив мені, що Мюллер готовий зустрітись, і що він зараз подзвонить мені.

Власне, Віктор дійсно одразу подзвонив.

— Доброго дня, Вікторе, у тебе знайдеться час сьогодні-завтра, щоб зустрітись?

 — Добрий день, авжеж. знайдеться, —  сказав він з ентузіазмом. — Як твої справи, все добре? 

— Більш-менш, ну, якщо не рахувати одну неприємність. Але це не телефонна розмова. Власне, щодо цього я і хотів попросити поради. 

 — Так, розумію, я маю пару вільних годин сьогодні увечері, можна якраз десь о шостій десь пересіктися… — сказав він. — Можна в тому ресторанчику, у якому була наша попередня зустріч. 

— Добре, — погодився я. — Тоді там і зустрінемось. 

 — Як ти дивишся на те, щоб знову взяти з собою дружин? Бо моя нервує, коли я не беру її і сам кудись іду вечері…

— Добре, я не проти, — я усміхнувся. Мені теж подобалось проводити час з Емі. — Тоді давайте зустрінемось всі разом…

***

Я подзвонив Емі і попередив її про те, що ми ввечері підемо на зустріч. Потім працював і вже ближче до пʼятої приїхав додому, щоб перевдягнутись, привести себе в порядок і поїхати до Мюлера. 

Коли зайшов, то Емі мене не зустрічала. 

Я пройшов вглиб будинку і почув з кухні голос Емі.

— Ти вважаєш, мені таки треба відкрити власний бізнес? Але я боюся, що не справлюсь…

— Але хто не пробує, у того точно не виходить. Подумай. І моя пропозиція про роботу в силі. Може, ти все ж погодишся набратись досвіду? Повір це буде для тебе дуже корисно.

 — Можливо, трохи згодом… Ти ще ж і не відкрив свій комплекс, — ухильно відповіла вона. 

— Я вже замовив всі документи. За прискореною процедурою. Тож за тиждень планую відкриття. 

 — Супер, вітаю!  — сказала вона. —  Ти молодець! 

— Тож за тиждень ти б вже могла почати працювати. Тільки якщо наважишся. 

— Думаю, зараз я буду готуватися до вступу, в мене трохи не буде часу…

— Скажи чесно, ти через Демида не хочеш, так? 

Вона якусь мить помовчала, а потім сказала:

 — Так, я не хочу його засмучувати…

— Отже, якби не він, ти б погодилась. Якби його це не засмучувало… — зітхнув Руслан. 

Я теж зітхнув. Потім відійшов від дверей, повернувся до коридору а тепер з коридору гукнув:

— Емі, я тут, ти зібралась на вечерю?… 

***

гортай далі, там продовження ------------>