25. Емі

Брат Демида здався мені симпатичним і приємним в цілому, і я не дуже розуміла. чим саме він не вгодив Демиду, що той рік з ним не розмовляв. Треба буде детальніше розпитати його, коли ми залишимось наодинці.

— Супер. дякую за гостинність! —усміхнувся Руслан. — Де буде моя кімната, там, де й завжди? Тут так смачно пахне, мабуть я якраз встиг на вечерю?..

 — Так, ми якраз збиралися вечеряти, — сказала я. — Приєднуйтесь, будь ласка. 

 — Залюбки, — відповів він. — То куди мені занести речі? 

—  Руслане,— Демид трохи насупився. — Чому ти хоч не подзвонив? 

 — Я дзвонив, але ти не відповідав, — він знизав плечима. — Не ночувати ж мені на вокзалі? 

— Ніби ти не можеш зняти собі номер в готелі… — пробурмотів Демид. — І надовго ти? Казав на пару днів. Але я тебе знаю… 

 — Я так давно не бачився з тобою, от і подумав, що ти теж скучив і будеш радий зустрітися…  — він зітхнув.  — Але, звісно, якщо я заважатиму. то зараз поїду в готель. 

Демид закотив очі.

— Та не виганяю я тебе. Добре, залишайся, скільки хочеш. Просто у нас скоро ще буде святкування весілля на загал. Хоч ми вже і одружені, але як такої церемонії не було, а я хочу, щоб була. Але через це буде багато турбот і все таке. 

 — О, то я тоді залишуся, щоб відсвяткувати з вами. а вже після весілля поїду додому. Ти ж все одно збирався мене запросити, правда? — усміхнувся Руслан. 

— На весілля? Ну, так, — кивнув Демид. 

 — Може, потрібна якась допомога, то я миттю, ти ж знаєш, що я гарний організатор, — сказав він. — А в тебе завжди мало вільного часу…

— Добре, розберемось, — Демид махнув рукою. — Ходімо вечеряти.

Ми всі пройшли на кухню, я дістала ще один столовий прибор і запитала:

 — Може, накрити в їдальні? Бо нам удвох зручно було на кухні, але, може, зараз краще буде за великим столом?  

— Та нормально тут місця, — махнув рукою Руслан. — Будемо ближче одне до одного! Емі, ти така молоденька і мила, розповідай, що ти знайшла в моєму братові? Могла ж, певно, собі будь-кого підчепити, така красуня… 

— Руслане… — Демид насупився.

— Та нічого страшного, — я усміхнулась, подумала, що раз він до мене звертається на “ти”, то й мені буде якось дивно “викати” далі. — Дякую за комплімент. Твій брат чудова людина, тому я закохалася в нього з першого погляду… Тепер навіть не уявляю себе поруч з кимось іншим…

— Але він такий нудний і старий для тебе…

— Руслане, я серйозно, — Демид стис виделку в руці. — Якщо зараз же не замовкнеш, підеш в готель чи на вокзал. 

 — Та я жартую! — він підняв догори долоні, ніби здавався. — Ти, як завжди, все сприймаєш надто серйозно! 

 — А ти чим займаєшся? — запитала я в Руслана, аби трохи згладити непорозуміння між братами. — В тебе, як і в Демида, власний бізнес? 

— Так, — він кивнув. — Ну. точніше, був бізнес, але я прогорів, бо надто рано цим зайнявся… Потім я працював за кордоном і зараз нарешті відчуваю, що можу знову спробувати! Я працював у великій мережі ресторанів, тож планую відкрити ресторан. А може цілий комплекс, щось по типу ресторан-готель. А потім зробити мережу, як у тебе, Демиде. Правда, у тебе ж оті твої клуби, ну не суть. А ти, Емі, чим займаєшся? 

 — Я збираюся вступити до універу, — я почервоніла, не знаючи, як пояснити, чому досі не стала студенткою. Раптом він подумає, що я дурна і не могла скласти ЗНО. — Вирішила спершу подумати, чим хочу займатися, а вже тоді обрати спеціальність. — сказала зрештою. 

— О, за кордоном це розповсюджено! — кивнув він. — Там діти часто беруть рік чи два перед універом, щоб попрацювати десь, подивитись світ і обрати, що вони хочуть робити, вже з реального практичного досвіду. Хочеш спробувати себе в ресторанному бізнесі та менеджменті? Я можу взяти тебе на щось типу практики! Асистенткою, наприклад!

Ось і чергова глава! У мене сьогодні днюха, тож буду вдячний за сердечко книзі та комент