22. Демид

Я кохав її, тепер вже зовсім в цьому не сумнівався. Тому мені хотілось прийти в її будинок, саме тому, а не тому що батьки натякали мені на те, що Емі щось приховує. Мама навіть подзвонила сьогодні, я не очікував від неї подібного, навіть трохи образився, що вона не довіряє моєму вибору і самій Емі. 

Я вже знав адресу, тому приїхав прямо туди одразу після останньої зустрічі. Я не хотів бути тут довго, тільки зайти на півгодинки і все. 

Коли я подзвонив в домофон на воротах, мені одразу відповів чоловічий голос: 

— Добрий день, вам призначено? — запитав він мене.

— Добрий день, мене звуть Демид Суворий, я прийшов познайомитись з родичами моєї дружини, доньки хазяїв будинку, — відповів я. 

 — Дружини? — якось спантеличено спитав чоловік. — Добре, я зараз покличу господарів. 

І буквально за пару хвилин я почув інший голос, молодої дівчини:

 — Добрий день, проходьте до будинку, вас зустрінуть!

Ворота одразу відчинилися, і охоронець пропустив мене досередини. Я пройшов по доріжці до будинку, і не встиг ще торкнутися ручки дверей, як вони відчинилися, і на порозі з’явилася симпатична жінка років сорока.

— Заходьте, рада вас бачити, — сказала вона.  — Я Олена. 

— Добрий день, тобто, вечір. Вибачте, що я без запрошення… Але мені дуже хотілось впевнитись, що рідні Емі не проти того, що вона так рано одружилась. 

— Звісно, ми не проти, хоча її рішення нас і здивувало… Що ви будете пити, чай чи каву? Чи чогось міцнішого? — усміхнулась вона. 

— Та можна чай, — відповів я. — Розкажіть мені будь ласка про Емі. І про її батьків. Я так зрозумів, в них не дуже близькі стосунки… 

 — Ну, в неї досить суворий батько, — сказала моя співрозмовниця. — А мати, моя сестра, у всьому його слухається… Тому Емі іноді не дозволяли ходити на різні вечірки, батько переживав, що з нею може щось трапитись… Звісно, я такої поведінки не схвалюю, я за те, щоб молодь знаходила своє місце в суспільстві, а не сиділа вдома…

— Зрозуміло, — я кивнув. — Ну але Емі виросла дуже хорошою і порядною дівчиною. Я таких до неї не зустрічав, — зізнався я чесно. 

 — Ми раді за неї і бажаємо вам щастя, — скоромовкою промовила Олена. — Ви ж тільки її не ображайте. Вона дуже хороша і добра дівчина, але трохи наївна… Ну, це така хвороба, що з часом минає, — вона засміялася власному жартові. 

— Я хочу, щоб вона була щаслива. І хочу, щоб залишалась такою, як вона є. Не хочу, щоб вона зіштовхувалась з негативною стороною цього світу, — я зітхнув.

 — Тоді їй пощастило з чоловіком, — Олена усміхнулась. — Ніколи б не подумала, що ви такий романтичний… Ну, я не знайома з вами особисто, просто чула про вас від знайомих…

— Я і сам не міг подумати, що я такий, — зізнався я. — ну, поки не зустрів її. Заради неї хочеться бути кращим. Думаю, її батьки будуть переживати через мій вік, — я зітхнув.

 — Ну, ми з чоловіком спробуємо їх переконати, що вік — це не головне. Найважливіше, — взаємні почуття, — сказала тітка Емі. 

— Дякую, це дуже важливо для мене, — сказав я з полегшенням. — Я і сам переживаю за це насправді… Не стільки через її батьків, а взагалі.

 — За те, що вона може захопитися кимось молодшим за вас? — з розумінням спитала вона. 

— Так, типу того… Ну, все ж, вона зовсім юна, — погодився я.

 — Насправді Емі дуже серйозна і відповдальна, тож вам не варто про це хвилюватись, все буде добре, — вона усміхнулась.  — А там, може, у вас і буде поповнення в родині… Діти зміцнюють шлюб, правда? 

— Ну, я не буду з цим поспішати. Хай поживе для себе. Хоча я не проти дітей, авжеж, — відповів я замислено. 

Цієї миті я почув якийсь звук, немов за дверима хтось кашлянув. 

Олена теж озирнулась туди. 

 — Це, мабуть, наша служниця. — сказала вона. — Не звертайте уваги, вона страшенно цікава.  Я проведу з нею бесіду, щоб більше не підслуховувала…

***

гортай далі, там продовження ------------>