20. Демид

Я прокинувся і зрозумів, що Емі не було поруч. Почекав хвилин пʼять, а потім все ж підійшов до вбиральні. Раптом з нею щось трапилось, може, їй погано?

Я постукав до вбиральні і запитав, чи все у неї в порядку.

Емі відразу відповіла:

 — Так, усе добре, я вже виходжу! 

І справді вона відчинила двері й вийшла. Виглядала трохи зніченою, і я побачив, що з кишені халата в неї визирає краєчок телефона. 

— З кимось листувалась? — запитав я. Так, це були ревнощі. Раптом подумав, що до того, як одружитись зі мною, у Емі цілком міг хтось бути. Хай вона і казала, що кохає мене. Хоча ні, вона не казала. Це я казав. А вона тоді сказала що "ніхто інший їй не потрібен", а не що вона мене кохає. 

 — З  подружкою, — сказала вона. — Щось не спалось, але я не хотіла клацати в спальні, щоб тебе не збудити, от і вийшла у ванну й написала їй кілька слів. 

— Щось трапилось? — я торкнувся долонею її плеча, продовжуючи дивитись в очі. 

— Ні, все добре… У мене буває безсоння, — вона винувато усміхнулась. 

— Я ж не засмутив тебе чимось? Якщо я щось не так роблю, ти скажи мені. У мене це перші такі серйозні стосунки, — зізнався я. 

— В мене теж, — вона усміхнулась. — Не хвилюйся, ти мене ніколи не засмучуєш. Можливо, я просто перенервувала через приїзд твоїх батьків…

— Вибач, — я обійняв її. — Вони бувають діставучими. Ходімо в ліжко? 

— Так. ходімо, — кивнула Емі, і її щоки ледь порожевіли. 

Коли ми лягли, я торкнувся її долоні під ковдрою.

— Можна, я обійму тебе? 

 — Можна, — сказала вона після невеликої паузи, і сама підсунулась до мене ближче. 

Я обійняв її зі спини. Від Емі смачно пахло, серце одразу забилось частіше.

— Слухай… — сказав я тихо. — Ти, ну… Ти закохувалась колись?

Вона тоді сказала, що я їй важливий. Мені цього було достатньо. Але мені хотілось знати, чи був у неї хтось особливий до того, як ми зустрілися. Я страшенно ревнував її навіть до її минулого. 

 — Ну, в першому класі я закохалася у свого сусіда по парті, — сказала вона серйозно. — Але потім він поклав мені в рюкзак іграшкову мишу, знаєш, таку, дуже схожу на справжню. І моє кохання минуло…

— А вже після закінчення школи? Ну або в старших класах? — уточнив я. Чомусь мені було дуже важливо знати це. 

 — В одинадцятому класі мені подобався хлопець моєї подруги. Але я так і не сказала йому про свої почуття, ну, бо це було б нечесно по відношенню до подруги. А потім ми роз’їхались хто куди, і я втратила його з виду, ну в соцмережах іноді лайкаємо одне одного. Напевно, це не було кохання, а тільки симпатія. Бо, якщо людина дійсно закохується, вона не може так просто відмовитися від коханої людини, правда?  — замислено запитала вона. 

— Правда, — погодився я. 

— Тоді виходить, що по-справжньому я ще не закохувалася, — вона зробила паузу і додала. — До зустрічі з тобою…

— Я теж не закохувався раніше, — зізнався я неголосно. 

 — Ніколи б не подумала, ти такий симпатичний і комунікабельний, — вона ледь засміялась. 

— Комунікабельним мене рідко називають, — я теж засміявся. — Грізним можуть, жорстким, навіть жорстоким інколи, хоча це все ж жорсткість, а не жорстокість, на мою думку. Але з тобою мені хочеться бути кращою версією себе. 

 — Зі мною ти зовсім не жорсткий, а навпаки, дуже добрий, — погодилась вона. 

— Я дуже хочу, щоб тобі було добре зі мною, — прошепотів я їй на вухо. — І щоб я був твоїм єдиним… Ти казала, в тебе ще нікого не було, я б хотів бути першим і єдиним. 

Я відчув, що вона затамувала подих, почувши ці слова….

***

гортай далі, там продовження ------------>