9. Демид

"Привіт ще раз. Ти дійшла до будинку? Все нормально? Я щойно зідзвонився з Віктором, ну, тим, про якого тобі розповідав. Він хоче зустрітись завтра зі мною і з тобою. Він теж буде з дружиною. Ти не проти?"

“Привіт, — відповіла вона. — Так, я вже вдома. Не проти зустрітися, але в мене нема в чому вийти… Я казала, що батьки забрали мої сукні, щоб я вчилась, а не ходила по вечірках, поки їх не буде…”

"Так, я памʼятаю. Ми до того зʼїздимо в магазини. Якщо нам треба на сьому, то десь певно о третій вже треба максимум їхати…. Хоча ні, якщо тобі ще робити зачіску і макіяж… Ти до речі сама фарбуєшся чи тобі треба найняти кого там наймають? Подумай, скільки на все треба часу, щоб я спланував день. Нам треба на сьому." 

“Мені робила зачіску і макіяж подруга, але я, певно, можу й сама… — було видно. що Емі трохи розгубилась. — Поїду в будь-який час, коли тобі зручно…”

"Ти можеш записатись в салон, якщо хочеш. Я все оплачу…"

“Добре, — відповіла вона. — Дякую…”

"Будь готова десь на пʼяту тридцять. Коли будеш записуватись, то попроси, щоб до того часу ти звільнилась і я тебе забрав. Кинеш мені адресу", — написав я, а потім додав: 

"Добраніч, Емі." 

“Добраніч”, — відповіла вона і поставила сонний смайлик... 

***

Наступного дня я зайнявся роботою. Мені треба було підготувати необхідні документи по максимуму. Насправді, я розумів, що навряд ми з Мюллером прямо сьогодні будемо щось підписувати. Але якщо він щось запитає, я скажу, що в мене вже все майже готове.

Я і раніше готувався до того, щоб вийти з чорної зони в сіру і далі вже в майже білу. Точніше, я вже і не був в чорній. Наразі це була саме сіра зона, яку я хотів максимально відбілити.

Ближче до десятої написав Емі:

"Привіт, ну що ти там? Записалась в салон? Не забудь скинути мені адресу." 

“Так, я записалася на п’ятнадцяту. ось адреса”. — вона переслала геолокацію. 

"Супер, молодець. А десь в обід нам би заїхати за сукнею. І може ще щось собі підбереш. Правда, сьогодні для повноцінного шопінгу часу, певно, мало. Ти мабуть звикла цілий день на це витрачати?" — я поставив грайливий смайлик. 

“Та ні, я швиденько зазвичай все купую,” — відповіла Емі. 

Я подумав, що певно Емі кривить душею. Дівчата, яких я знав, завжди довго вештались по магазинах. Але не став їй нічого такого писати. Треба було швидше завершити справи і їхати в магазин…

***

Коли ми зустрілись, Емі була в джинсах і білій футболці, з волоссям, зав’язаним у хвостик. Вона виглядала так ще молодшою.  

— Ти ж мене не обманула, тобі вісімнадцять є? А то нас же одружили, — я усміхнувся, легенько обіймаючи її за плечі і чмокаючи в щоку. 

— Мені вже за місяць буде дев’ятнадцять. — сказала Емі з гордістю і ледь почервоніла. 

— То що, ти вже доросла дівчинка? — я ледь облизнув губи. — Це добре. Ходімо, обереш собі все, що сподобається, але час у нас трохи обмежений. Мені ще треба на зустріч. Ну, якраз завезу тебе на той мейк і тому подібне, а потім піду на ту зустріч. Далі заберу тебе і підемо на вечерю з моїм партнером…

***

В магазинах Емі не дуже перебирала і одразу вибрала все необхідне. Лише з вечірньою сукнею трохи засумнівалася і радилась із продавчинею. А коли вийшла до мене в цій чорній сукні, яка красивими складками облягала її струнку фігурку, я аж подих затамував. Все ж, Емі була дуже красива, красивіша за всіх дівчат, з якими я коли-небудь зустрічався. Хоча, я взагалі мало з ким зустрічався. Зазвичай то були зустрічі на ніч. А з Емі мені чомусь хотілось іншого. 

— Ти дуже красива, — сказав я, підходячи до неї майже впритул. Хотілось її торкатися, але не хотілось налякати. Хай ми і були одружені, але Емі мала тільки звикати до мене, поки що. 

 — Тобі подобається? — вона покрутилася переді мною, ставши навшпиньках. — Підійде для вечері з твоїм партнером? 

— Так, підійде, — я кивнув. 

В цю мить на мій телефон прийшло повідомлення від служби охорони одного з закладів:

"Шефе, ви казали, що розібрались з поліцією, але вони знов приїхали на Арсенальну, і у них ордер…" 

***

гортай далі, там продовження ------------>