Розділ 18

Розділ 18

— Ні-і-і, — прошепотів вражений Фаррам, і його голос, зазвичай такий впевнений і глузливий, затремтів. — Цього просто не може бути! Це якась помилка...

Король Дагар завмер нерухомо, наче закам'яніла статуя, і дивився на дівчину, яка все ще стояла перед ним на колінах, важко дихаючи. Артефакт, що мовчав століттями, і який король вважав мертвим каменем, а легенди й заповіт батька дочекатися, коли в його житті з'явиться обрана долею для нього жінка, просто вигадками, справді зробив свій вибір! Тільки що він визнав своєю обраницею це огидне, понівечене і неймовірно зухвале дівчисько! Злість і огида до цієї хвойди в короля не зникли, а навпаки — вони перетворилася на щось інше, темне й небезпечне, що змушувало просто задихатися від ненависті…

— Амулет спрацював! Це справжнє диво! Ми так довго чекали на цей знак! — Хранитель Рронді, не тямлячи себе від побожного жаху та радості, опустився перед Лією на одне коліно прямо на червону доріжку. Вказав на дівчину правицею. — Він впізнав її... Обрана! Ця жінка — Обрана для вашого роду, Ваша Величносте! Це кінець нашого занепаду! Завтра ми влаштуємо велике свято, бал на честь вашої нареченої, майбутньої дружини та майбутнього спадкоємця... Вона народить вам сина, Дагаре! Нарешті у королівства буде майбутнє!

— Замовкни, Рронді! — голос короля пролунав, як удар батога.

Король Дагар не слухав Хранителя. Його очі, в яких усе ще жевріли багряні іскри, були прикуті до Лії. Дівчина намагалася підвестися, не звертаючи уваги на біль у горлі та тремтіння в усьому тілі, бо була, чесно кажучи, трохи налякана тим, що зараз навколо неї відбувалося, але намагалася не подати вигляду, що їй страшно.. Дівчина витерла краплю крові з розбитої губи, тієї самої, яку Дагар зачепив своєю сталевою рукавицею, коли відкидав її геть від себе. І Лія все-таки під враженими поглядами всіх присутніх в залі підвелася на ноги й поглянула на короля вампірів з викликом. Але мовчала, бо не знала що й сказати, не дуже ще втямила, що ж сталося…

— Це все брехня! Обман! — промовив король Дагар із такою ненавистю в голосі, що кожне слово його було схоже дівчині на отруйну змію, яка вилазить із рота цього злого й жорстокого чоловіка і хоче вкусити їх якнайболючіше. — Ти огидна й потворна хвойда, а не Обрана! Я впевнений, що це помилка! І не думай, що цей амулет врятує тебе від моєї ненависті. Навіть якщо це й так, то це ще краще! Тепер ти належиш мені і тілом, і душею. І я зроблю так, що ти сама захочеш вирвати собі серце, аби тільки не бути частиною мого роду. Не бути моєю.

— Спробуйте, — прошепотіла Лія, виклично дивлячись йому в червоні очі, попри те, що всю її тіпало від хвилювання й страху. — Подивимося, Ваша Величносте, хто зламається першим. Чи я, чи справжня потвора, яку я бачу зараз перед собою!

Всі присутні зашепталися й заохкали, бо це було вже справжнє протистояння двох сильних та незалежних особистостей, де ніхто не хотів поступитися у словесному двобої. Тим більше, що дівчина була простою смертною, людиною, яку вбити було дуже легко, і саме вона кидала виклик самому королю вампірів, майже непереможній та вічній істоті!

Дагар, вражений її викликом і непокорою хотів різко відповісти, але раптом відчув страшний біль в руці, відвів погляд і подивився на свої обпечені пальці. Долоня була червона, вкрита пухирями, а залишки рукава навколо зап'ястя все ще диміли. О, так, король відчував гострий біль, який не вщухав, не відбувалося оновлення його вампірської шкіри, регенерація не працювала.

— Це неможливо, — процідив він крізь зуби, звертаючись більше до себе, ніж до придворних. — Рукавиця просто загорілася... Це просто спрацювала стара і застояна магія артефакту, магічний обман, випадковий сплеск енергії. О, так! Просто збіг, магічний резонанс, не більше! Амулет не міг вибрати цю людську потвору!

Він знову закипів від обурення. Ненависть до Лії, до її спотвореного обличчя та її нечуваної нахабності засліпила короля, і він не міг прийняти цей вибір і дозволити, щоб доля так познущалася над ним!

— Це помилка! — гаркнув Дагар і, піддавшись імпульсу люті, знову зробив випад уперед.

Він хотів схопити дівчину за руку, швиргонути її собі під ноги і змусити кланятися й вимолювати пробачення за зухвалість, показати всім, що вона лише слабка людина, яку він може розчавити в будь-який момент. Але тільки-но його пальці доторкнулися її руки, повітря навколо Лії неначе згустилося, зачервонілося, перетворюючись на розпечену магічну стіну, і неймовірно сильний магічний поштовх, наче удар від вибуху, відкинув короля Дагара геть від дівчини. Король на очах у десятків своїх підданців відлетів на кілька метрів і впав біля узніжжя свого трону. Чоловік миттєво схопився на ноги і поглянув вражено на ту саму долоню, якою він щойно намагався доторкнутися до Лії.

Це було щось страшне і незрозуміле, бо на шкірі вампіра миттєво проступив новий опік, ще страшніший за попередній. Король завмер, чекаючи на звичне поколювання, знак того, що вампірська регенерація почала стягувати рану, адже так відбувалося завжди, саме тому вони й були сильними і вічними, а особливо королівські вампіри, до яких належав Дагар. Але нічого не сталося. Опік залишався таким само свіжим і болючим, кров не зупинялася, а шкіра не зросталася. Ох, це було нечувано.! Рани вампірів його клану повинні були гоїтися за лічені секунди!

— Обрана захищена силою амулета, — промовив хранитель Рронді, теж здалеку здивовано розглядаючи рану короля. 

Лія ж стояла посеред зали, і в її очах король Дагар побачив вже не страх, а дивне й гірке торжество. І це роздратувало його ще дужче. Прокляття! Ролі помінялися! Тепер він, величний король вампірів, стояв перед цією людською дівкою, поранений, принижений перед усіма своїми вельможами, і з пораненою рукою, яка відмовлялася гоїтися.