Глава 4

Часу на роздуми в мене немає, навіть і підготуватись не встигла, а хтозна-що мене чекає в тій Одесі. Боюся, що за час моєї відсутності виникнуть невеличкі складності - купа непідписаних паперів, покинуте ділове листування і розгнівані клієнти. Доводиться вимкнути телефон, потім вигадаю, що мені завадило.

Першої хвилини відчуваю себе в людському місті трохи невпевнено, принюхуюсь і придивляюся. Дракономережа тут не працює, отже треба запустити той GPS, про який мені коротко розповіли, щоб дістатись до ресторану. Сонце таке яскраве, що на дисплеї нічого не видно, доводиться відійти трохи вбік під тінь здоровенного дерева, на якому ростуть маленькі круглі кактуси. Я вже так набігалась, що ноги відпадають, тому, сама не помічаючи, спираюся на перше-ліпше припарковане авто. Тицяю по значках на екрані, аж раптом мене вириває з роздумів високий жіночий голос.

 -Що це ти робиш?!

До мене швидкою ходою наближається білявка і з таким виглядом, наче хоче з землею зрівняти. Зупиняється поряд і впирає руки в боки, спопеляючи мене поглядом. Теж налякала, після спілкування з паном Дрейком на мене таке не діє, одначе намагаюсь розібратися, в чому справа:

-Вибачте…

-Я питаю, хто ти, і чого собі таке дозволяєш? Це що тобі - лавка на вокзалі? - розгнівано показує в бік машини, на якій зручно примостилася моя дупка. 

-Це випадково, я просто задумалась. 

-Люди, ви таке бачили? Задумалась і сіла на Aston Martin! Ти хоч уявляєш, скільки коштує ця тачка, чи вже зранку випила зайвого? - вона так відчайдушно жестикулює, що впускає рожеві окуляри, які встигла зняти, поки бігла до мене назустріч. Гарні, я б теж такі придбала. Хоча кажуть брюнеткам не личить рожевий, але буде гармоніювати з моїм новим бікіні.  

Нахиляюся, щоб підібрати з асфальту рожеві скельця, на щастя все ціле, хіба що трохи подряпались, але можна відполірувати. Про те, що позаду знаходиться ще хтось, в цей відповідальний момент не думаю, бо білявка кричить, як несамовита - всі ознаки тимчасової жіночої неврівноваженості. Тільки коли чую за спиною приємний баритон повертаюсь у вертикальну позицію і кидаю погляд через плече.

Аспіди й василіски! Якщо це власник авто, то я знайшла непогане місце для посадки. Мені на мить аж гаряче стає, добре, що я не Саламандра, яка через надмірні емоції підпалює цілі автостоянки. Тут що називається повний комплект - зріст метр вісімдесят, густа темна чуприна і обличчя, хоч картини з нього малюй. Світлий лляний костюм підкреслює рівну засмагу і статуру без краплі зайвої ваги.

-Наталко, заспокойся! - бере в мене з рук окуляри і простягає їх подружці, але вона поводиться, як дика кішка.

Ніколи не чула дурніших звинувачень, виявляється я і є “та сама”, з якою Наталка давно намагається зловити свого благовірного. Переглядаюся з красунчиком, у якого брови повзуть вгору, мабуть, я зовсім не в його смаку, але в очах на мить з’являються вогники і це мене бентежить. Чому Саламандра не попередила, що в людському світі на мене чекатиме таке випробування? Ще трохи, і я забуду задля чого сюди приїхала, тому вирішую потихеньку зникнути й залишити цих двох з’ясовувати стосунки без мене.

Бачу трохи далі стоянку, на якій красується авто з шашечками - саме те, що я шукала! Вже збираюсь перебігти дорогу, коли мене зупиняє знайомий голос. Обертаюсь і бачу красунчика, що наздогнав ене з наміром вибачитись. Матінко рідна! Я й забула, що погляд у Василісків буває вбивчий, мабуть, я сама того не бажаючи, вразила його в саме серденько. І що тепер з цим робити?