1

Сьогодні 31 жовтня – і мій вісімнадцятий день народження. А для решти світу – Геловін.

Я не так давно мешкаю у Львові. Всього рік, як стала студенткою Львівського національного університету імені Івана Франка. Вивчаю англійську філологію. Моя подруга запросила мене сьогодні на вечірку на честь святкування Дня всіх святих.

- Кеті, ти вже готова?

До мене в кімнату заглянула Ліза. Дівчина просить всіх називати її Луїза – вона вивчає французьку філологію. Ми разом з нею винаймаємо квартиру на околиці Львова. Моя співмешканка звертається до мене «Кеті» на британський манер. Я досі не можу до цього звикнути.

- Майже. В нас є ще година часу до виїзду.

Луїза десь отримала запрошення на вечірку на честь Геловіну, яка буде тривати сьогодні всю ніч в Підгорецькому замку. Тому всі, хто туди їде, мають зібратись в одному визначеному місці – і за нами всіма приїде паті-бас.

- Я хочу, щоб ми сьогодні з тобою були в центрі уваги. І ніяка Біла Пані не зможе зіпсувати мені настрій.

- Біла Пані?

- Так, Кеті! Існує легенда, що в цьому замку блукає дух жінки в білому вбранні. Але ні, я сьогодні не буду боятись. Сьогодні я буду святкувати!

Луїза підняла обидві руки догори та почала кружляти. До речі, вона сама ще була вдягнута у домашню футболку, спортивні штани та капці з рожевими м’якими зайцями, а на голові в неї був рушник – Луїза тільки-но вийшла з душу. В мене принаймні вже була готова зачіска.

- Луїзо, ти хоча б знаєш, хто нас туди запросив? Хто влаштовує вечірку?

Чомусь я раніше не подумала про такі важливі деталі.

- Не знаю. Це моя знайома сказала, що буде вечірка і ми можемо поїхати з нею. Та, з якою я ще познайомилась на курсах доуніверситетської підготовки. А її, в свою чергу, запросила її подружка. Однак я не вперше чую про цю вечірку. І кажуть, що її влаштовує один багатій-красунчик. Можливо, навіть холостяк. Тому, Кеті, ми сьогодні маємо бути НАЙ-КРА-ЩИ-МИ!

І Луїза побігла до себе – і за мить я почула звук працюючого фену.

Я дивлюсь на своє відображення в люстерко та, починаючи робити макіяж, занурююсь у свої думки: чому в мене досі немає хлопця?

В Луїзи, от наприклад, є вже наречений – вони заручені. Моя сусідка запевняє мене, що на Лемківщині – це звично в такому віці вже визначитись зі своїм майбутнім партнером. Але жодного разу вона не сказала мені, що зі мною щось не так.

Мені достатньо того, що я так сама про себе думаю. Звісно, що саме бути наразі чиєюсь майбутньою дружиною, мені би не хотілось, а от мати хлопця…

Кожної ночі вже рік я бачу сон, від якого я прокидаюсь вся сама не своя. Я думала, що це сталось по причині стресу: я сама опинилась у великому місті, вступна кампанія, страх. А ще мої батьки… Їх забрала автотроща.

За роздумами я встигла зробити собі макіяж: димчато-сірі тіні, густа чорна туш, ніяких рум’ян, лише хайлайтер, бездоганно виведені брови та насичено червона помада. Сьогодні в мене образ дівчини-вамп.

Єдине, що сукню не можна одразу вдягнути, тому що погода зовсім холодна та ще й дощ з самого ранку йде. Тож ми з Луїзою домовились взяти наше вбрання з собою в наплічниках. Так само, як і змінне взуття, а от переодягнемося ми вже на під’їзді до замку. Я думала, що так вчинить більшість з запрошених.

- Кеті, а ти ж не забула покласти маску? Ну, ту, що ми придбали напередодні.

Так, напівпрозоре мереживо чорного кольору, що закриває половину мого обличчя. І дуже пасує до моєї сукні.

- Так, Луїзо, звісно. Але дякую, що нагадала. Як в тебе справи? В нас залишилось лише півгодини до виїзду, щоб дістатись місця збору.

Я підійшла до дверей кімнати Луїзи. Дивно, що ми з нею так швидко стали подружками та мирно співмешкаємо, адже ми такі різні. Навіть двері до її кімнати завішані всілякими наліпками, сердечками та світлинами. Звісно, що Луїза це все прибирає, коли до нас приходить раз на місяць орендодавець.

- Ти допоможеш мені з блискітками? Хочу, щоб вони в мене були по всій голові. Уяви – рожеві!

Ось і в цьому ми абсолютно не схожі. Звісно, що я заходжу до неї. Рожевий колір не тільки прикрашає її темне волосся, зібране у хвіст, а це майже єдиний відтінок у її макіяжі.