28. Саша. "Та жінка, яка на тебе дивиться..."

Декілька тижнів пролетіли зовсім непомітно. Я давно не відчував себе таким щасливим, як зараз. Ми жили як справжня родина: Дарина піклувалась про мене і Настю, а ще готувалась до виходу на роботу. Пару разів ми зустрічались з Давидом і Танею, навіть їздили знов до них на вихідні. Бізнес завдяки цій угоді йшов вгору, у мене тепер був найкращий постачальник і мої ресторани стали ще більш конкурентоспроможними…

— Хвилюєшся перед виходом на роботу? — запитав я в машині, коли вже підвіз Дарину до ресторану, де вона сьогодні мала почати працювати. 

— Трохи, — усміхнулась вона. — Страшно, що мене сприйматимуть у колективі, як твою протеже…

— Але ти дуже смачно готуєш, — я взяв її за руку і зазирнув в очі. — А ще ти дуже добра, і взагалі гарна людина. Я сподіваюсь, ти знайдеш тут і друзів. Я вірю, що в тебе все вийде. 

— Дякую за підтримку, — вона стиснула мою долоню в своїй. — Я теж сподіваюся, що все вийде, принаймні, буду дуже старатися. 

Я закусив губу. Вже декілька тижнів я хотів сказати їй, що кохаю її, але постійно щось мене зупиняло. Певно, це був страх перед новим, або щось таке…

— Добре, тримай за мене кулачки, — сказала Дарина, виходячи з машини. 

Я чмокнув її в губи і теж поїхав на роботу.

Сьогодні мав бути доволі заклопотаний день, але окрім всього мені треба було, щоб Соня дещо зробила. Я викликав її до свого кабінету перед обідом. 

Коли вона зайшла і присіла навпроти, я сказав:

— У мене до тебе буде декілька завдань, але не зовсім по роботі, я просто не встигаю, ти не проти? — я подивився на неї.

— Та без проблем, кажи, все зроблю, — усміхнулася Соня. 

— Перше — знайди якусь хорошу школу, де можливе вільне відвідування, хочу записати туди Настю, і ще мені треба якийсь крутий педіатр, щоб оглянув її.  — сказав я. — Друге — знайди мені магазин обручок, найкращий… 

— Магазин обручок? — вона глянула на мене з подивом. — У вас все так серйозно? Чи це лише частина того плану для Давида? 

— Серйозно, — я кивнув і усміхнувся. — Я теж цього не очікував, але доля любить підкидати сюрпризи. В принципі, добре, коли ці сюрпризи приємні.

— Вибач, що втручаюся, але може, тобі варто ще трохи почекати з остаточним рішенням? Все ж Дарина якась надто проста, ти заслуговуєш на яскравішу дружину…

— Так, тобі не варто втручатись в це, — я насупився і схрестив руки на грудях. — Дарина піклується про мене, мені добре з нею. 

— Я бажаю тобі добра, — сказала вона засмучено. —  Вибач, якщо це виглядає занадто нав’язливо. Більше ні слова не скажу на цю тему. Все зроблю, і зі школою, і з лікарем, і з магазином… Можеш не хвилюватися.

— Домовились…

***

Ввечері, коли ми з Дариною і Настею дивились фільм, мій телефон задзвонив. Це була Соня. 

Я трохи відсунувся від Дарини і приклав телефон до вуха:

— Алло? 

— Я можу зараз заїхати до тебе, — сказала Соня. 

— Так, авжеж, заїжджай, Соню, — відповів я з хвилюванням. Я знав, що вона мала зробити і тому хотів якнайшвидше отримати те, що замовив. — Буду з нетерпінням чекати. 

— Тоді через п’ять хвилин буду, — сказала вона і відключилася. 

— Мені треба буде вийти на пару хвилин, піду вдягнусь, — все ще трохи схвилоьовано сказав я. 

Може, Соня мала рацію щодо того, що я поспішив? Ні, не правда. Я дійсно кохаю Дарину і зовсім не думаю про Єву. Це правильний крок, я готовий до цього.

— До тебе приїде та жінка? Та, яка на тебе дивиться? — запитала Настя, уважно поглянувши на мене.

 — Що значить “дивиться”? — запитала в неї Дарина. 

— Ну вона вже приїжджала, — мала насупилась. — Вона дивилась на Сашу, ніби закохана в нього. 

— Ми не зустрічались чи щось таке, між нами не було нічого серйозного, — поспішив запевнити я. 

— Тобі не потрібно виправдовуватися, — сказала Дарина. — Я нормально ставлюся до того, що в тебе могли раніше бути стосунки. Мені ж не шістнадцять років, і тобі також…

І все одно я бачив, що вона трохи напружена через цю телефонну розмову. А може, через слова Насті…

— Я швидко вийду на пару хвилин і все, — я встав з дивану і чмокнув Дарину в щоку. — Добре?