22. Дарина. "Тепер все буде по-справжньому?.."

— Мабуть, треба вставати, — сказала я.  — А так не хочеться…

— Це точно, — погодився Саша, торкаючись губами моєї щоки. — Але сьогодні все буде трохи інакше, ніж до цього.

— Так, — я усміхнулась. — Тепер справді все інакше, навіть сонце, здається, світить яскравіше…

— Думаєш, Настя здивується? Вона має одразу помітити, ну я так думаю, — сказав Саша.

— Вона дуже спостережлива, — кивнула я. — Думаю, що зрадіє. Ти їй подобаєшся. 

— Це добре, я радий, що подобаюсь їй, — він ще раз чмокнув мене в щоку. — Так незвично, що я можу так просто торкатись тебе…

Мені самій хотілося увесь час торкатися до нього. 

— Але, мабуть, нам треба поводитися так, як і вчора, а то господарі можуть щось запідозрити, — сказала я.  — Подумають, що ми прикидаємось. 

— Добре, — Саша кивнув і зазирнув мені в очі, лукаво усміхаючись. — Буду себе стримувати… Але тільки, поки ми не повернемось додому. 

— Ну, вдома можна буде бути самими собою і робити те, що хочеться, — я відчула, що червонію, бо подумала, що він уявив при цих моїх словах. 

— Дарино… — він несподівано подався вперед і  поцілував мене в губи. 

Тепер уже мене ніщо не стримувало, я не боялася, що він розчарується в мені. Тож одразу відповіла на поцілунок. Це було так хвилююче…

Саша майже одразу поглибив цей поцілунок, обіймаючи мене і притискаючи до себе трохи сильніше. 

— Я чомусь така схвильована, немов це мій перший поцілунок, — прошепотіла я. 

— Я теж, — Саша знов погладив мене по щоці. — Не хочу виходити звідси… Точніше, хочу додому. Зараз поснідаємо з ними та й поїдемо. 

— Добре, — кивнула я. Відчула, як всередині все завмирає, немов у дитинстві в очікуванні новорічного свята.  — Тоді, мабуть, одягнемося та підемо донизу. 

— Так, ходімо…

***

Коли ми вже сиділи за накритим до сніданку столом, Таня лукаво поглянула на нас:

 — Ви прямо сяєте, такі щасливі… Аж трохи заздрю вам. 

— Певно, це тому що вони скоро одружуються, — припустив Давид. — До речі, коли весілля? Ми хочемо прийти, ну, якщо запросите, — він засміявся.

— Ми ще не обирали точну дату, — сказав Саша, беручи мене за руку. — Певно, скоро цим займемось.

— А ми одружимось із Данею? — запитала Настя. 

— Вам ще треба підрости, — сказала я. — А потім, якщо захочете, то будете думати про одруження. 

— Раніше двадцяти трьох років ніяких одружень, — Саша усміхнувся, погладивши Настю по голові. 

— То ще довго, — вона почала рахувати на пальцях. — Сімнадцять років ще чекати. Раптом ви постарієте і помрете? 

— Нормально, — Даня махнув рукою. — Не помруть, моєму дідові вже сімдесят пʼять, і він живіший за всіх живих. Боюсь, і тата переживе.

Ми всі дружно засміялись. Діти були такі серйозні і виглядали зворушливо. 

— Чудово, що ви подружилися,  — звернулась я до Дані. — Бо Настя останнім часом не відвідувала дитсадок, їй трохи не вистачало друзів. 

— Ну, тепер сподіваюсь, що ми будемо бачитись частіше. Ми завжди раді вам в нашому домі. Та й дітей можна кудись разом водити, — запропонувала Таня.

— Так, — кивнув Давид. — А ще ми з Сашею на днях підпишемо контракт, і тоді вже точно будемо постійно тісно спілкуватись. Для мене партнери — як родина.

— Дякуємо за вашу гостинність, — усміхнувся Саша. — Я теж сподіваюсь, що тепер у нас будуть більш дружні стосунки…

***

Коли ми їхали додому, Настя раптом поглянула на мене і запитала:

— Мамо, а ти що, вже не граєш роль Сашиної нареченої? 

— Що ти маєш на увазі? — насправді я чудово зрозуміла, на що вона натякає, але мені потрібно було подумати, як краще подати доньці цю новину. 

— Ну, ви говорили про одруження, а одруження ж не можна зіграти? То вже треба по-справжньому? 

— Настю, вчора ми з твоєю мамою поговорили, і я запропонував їй зустрічатись по-справжньому, — сказав Саша, поглянувши на неї через дзеркало заднього виду. — Що думаєш щодо цього?

— Тепер мені можна і наодинці називати тебе татом? — відповіла вона питанням на питання. 

— А ти хочеш називати мене татом? — запитав він, зупинивши машину перед воротами до будинку. — Якщо ти цього хочеш, я теж не проти. 

— Я хочу, — вона трохи знітилась. — І не через подарунки чи те, що ти обіцяв навчити мене водити машину. Просто ти мені подобаєшся. 

— Ти мені теж подобаєшся, — усміхнувся Саша. — І твоя мама… — він перевів погляд на мене. — Дуже подобається…

— Ура! — вигукнула Настя. — Я дуже хотіла, щоб ви по-справжньому одружилися. Це був мій секрет! 

— Мені здається, ти трохи забігаєш наперед, — поглянула я на Настю. — Коли пара починає зустрічатися, то їм потрібен час, щоб більше дізнатися одне про одного… А потім, лише, коли обоє впевнені, що не передумають, вони одружуються.