21. Саша. Двоє нерішучих

Коли я прокинувся, то все ще не вставав з ліжка. Обіймав Дарину і дивився на неї, аж поки вона не розплющила очі і не подивилась на мене.

— Добрий ранок, — усміхнувся я і торкнувся губами її щоки.

— Доброго ранку, — вона теж ледь усміхнулась. — Як спалося? Мабуть, я відлежала тобі руку…

— Мені було затишно, — не погодився я. — Добре… Мені сподобалось спати разом з тобою.

Я побачив, що Дарина раптом почервоніла. 

— Мені теж, — тихо сказала вона. 

— Вчора я остаточно зрозумів дещо, — я зазирнув їй в очі і якусь мить вагався, чи варто це казати зараз, але все ж вирішив сказати. — Ти подобаєшся мені, це не був вплив моменту, чи щось подібне, ти дійсно мені подобаєшся.

Вона якусь мить мовчала, дивлячись мені в очі. А потім запитала:

— Подобаюся як друг, мабуть, ти це хотів сказати? 

— Ні, — я похитав головою. — Навіть поцілував тебе вчора на тій веранді… Не тому що нас побачили. Я просто хотів цього. 

— А як же Єва?  — Дарина поправила волосся, яке падало на очі. — Ти ж кохаєш її…

— Я не буду обманювати, я все ще думаю про Єву… В певні моменти, — я зітхнув. — Але коли ти поруч, я не думаю про неї. 

— Я хочу бути поруч з тобою, — прошепотіла вона.  — Навіть якщо згодом я тобі набридну, мені добре зараз…

— Мені теж добре, коли ти поруч, — я пригорнув її до себе. — Не думав, що буду знов відчувати щось таке до іншої жінки, не до Єви… 

— Мабуть, це на краще, — сказала вона. — Ти заслуговуєш на те, щоб тобі було добре. 

— Я сьогодні всю ніч думав про все це, — зітхнув я. — Розривався між тим, щоб спробувати з тобою і тим, щоб залишити все, як є. 

— І що ж ти вирішив? — з хвилюванням запитала вона. 

— Те, що і сказав, ти мені подобаєшся і я хочу спробувати… Але в той самий час я не хочу зробити тобі боляче. Ти хороша, дуже, — я зітхнув. — Заслуговуєш на більше. А я не можу нічого гарантувати. 

— Я згодна, — сказала вона. — Навіть без гарантій. Здається, я закохалася в тебе… Мені страшно це казати, але це правда…

— Я бачу це, — я торкнувся долонею її щоки. — Мені від цього дуже добре, я відчуваю твоє кохання, Дарино. 

— Мені здається, що я закохалася відразу, як побачила тебе, — прошепотіла вона. — Дивно, я думала, що взагалі ніколи вже не закохаюся, а тут таке… 

— Я дуже радий, що ми зустрілися, — я погладив її по щоці. — Ніби знов почав жити. Трохи страшно, чи вийде… Але я дійсно нарешті знов відчуваю себе живим, і все завдяки тобі.

— Я хочу зробити тебе щасливим, — серйозно сказала вона.  — Бо ти теж подарував мені можливість відчути себе живою, якось змінити моє життя. Ти дуже добрий до Насті…

— Я трохи переживав, коли тоді дізнався, що в тебе є донька, — зізнався я. — Ніколи не мав справи з дітьми… Моя колишня… Вона була зовсім юною, там про таке навіть думати не варто було. А більше серйозних стосунків я й не мав, весь час витратив спочатку на план помсти, потім, коли нічого не вийшло ані з помстою, ані з Євою, зосередився на роботі…

— З тебе вийшов би хороший батько, — сказала вона.  — Тут не в досвіді справа, просто людина або любить дітей, або ні…

— Дякую, — я пригорнув її до себе. — Я дуже хочу, щоб тобі і Насті було добре. 

— Мені не віриться, що це правда, — вона усміхнулась. — Раптом я зараз прокинуся і виявиться, що це був  тільки сон? 

— Не сон, — я поцілував її в скроню. — Я тут, поруч з тобою. Думаю про тебе…

Вона обняла мене і поклала голову мені на плече. 

— Це так незвично, — сказала після короткої паузи. — Коли хтось думає про тебе… Я вже забула, як це. А може, взагалі не знала…

— Ну, сподіваюсь, тепер дізнаєшся, — я зазирнув їй в очі. — Бо я останнім часом весь час думаю про тебе…

— Я думала, що це тільки я думаю про тебе, — усміхнулась Дарина. — Коли ти поцілував мене, я відчула себе найщасливішою людиною у світі, але боялася признатися в цьому, щоб ти не відштовхнув мене. Я думала, що для тебе це лише гра…

— В той момент я дійсно хотів цього, хотів поцілувати тебе… Хоча було трохи страшно зізнатись в цьому навіть самому собі. Вся ця гра просто підштовхнула мене зробити те, що я хотів, — я теж усміхнувся. — Бо я хотів поцілувати тебе. Ще з того вечора вдома. Памʼятаєш, біля спальні? 

— Так, — кивнула вона. — Я тоді дуже хотіла, щоб ти мене поцілував, і водночас боялася, що це все зіпсує…

— Ото і я відчував те ж саме, — зізнався я. — Думав, раптом після цього ми вже не зможемо бути близькі. Раптом ти відштовхнеш мене…

— Які ми обоє нерішучі, — засміялася Дарина. 

— Це точно, — я теж засміявся. — Не попався тобі владний і рішучий чоловік, який схопить, закине на коня і забере до себе, не питаючи.

— Мені такі ніколи не подобались, — сказала вона.  — Так що у тебе було більше шансів, ніж би у якогось брутального владного героя…