19. Саша. В одному ліжку

Рішення поцілувати її було дуже спонтанним в цю мить. Я побачив Давида через скляні двері, а далі…

Це було хвилююче, я не думав, що буде настільки хвилююче, хоч і вже раз мало не поцілував її. Серце почало битись швидше, я пригорнув її до себе і заплющив очі. 

Але вона не відповіла на мій поцілунок. Значить, їй це, певно, не цікаво. Я їй не цікавий, як чоловік, тільки як майбутній роботодавець, чи хто там ще… Чомусь ця думка боляче вколола і я все ж відсторонився від неї, після чого відвів погляд.

Дарина стояла, опустивши очі, і теж ніби уникала дивитися на мене. Мабуть, збоку ми нагадували двох школярів, яких дорослі застукали на гарячому. 

— Пробач, він просто дивився, — сказав я, ніби виправдовуючи свої дії, не хотів, щоб вона тепер почала шугатись від мене.

— Та все нормально, — відповіла вона. — Ти ж мене попереджував. 

Було сумно, що все вийшло якось не так, як я собі уявляв. Я думав, що теж подобаюсь їй, але, схоже, вона просто була ввічливою, не більше. Певно, дарма я почав зближуватись з нею…

— Добре, певно, нам треба повертатись, — врешті-решт сказав я, все так само не дивлячись на неї.

— Добре, — вона кивнула. Виглядала якоюсь сумною. 

— Ти все ж образилась, що я тебе поцілував, — все ж сказав я..

— Та ні, все добре, в мене просто трохи болить голова…

Так кепсько мої поцілунки ще не закінчувались, це точно. 

Я зітхнув і взяв її за руку. Хоч тут і зараз я можу це зробити, хай і ніби  просто для гри…

***

—...А щодо того контракту, думаю, коли я повернусь з відрядження через два тижні, ми можемо зустрітись і обговорити всі деталі, — сказав Давид, коли ми вже допивали чай з тортом, який приготувала його дружина.

— Так, як буде зручно, — я усміхнувся, хоча на душі все ще було якось кепсько після того поцілунку. 

— Піду гляну, як там діти, щось вони зовсім притихли, — сказала Таня.

— Певно, їх уже час вкладати, — я подивився на годинник. 

— Може, заночуєте у нас? Куди вже їхати? Та й випив ти знатно, — Давид поплескав мене по плечу. — У нас є дві гостьові спальні, тож вирішено! В одну покладемо Настю, а в іншій ляжете ви! 

Такого повороту я не очікував…

— Та, може, це незручно, — врешті-решт сказав я. 

— Не вигадуй, хіба ми не друзі? — Давид подивився на мене.

— Друзі, — я кивнув.

— Ну і все! Значить, зараз доїмо десерт, а потім спати. А зранку я покажу вам наше озеро…

***

Коли ми увійшли до спальні, я побачив величезне ліжко. На ньому лежали халати і рушники для мене і Дарини. Також при спальні був свій санвузол. 

— Підеш у душ перша? — запитав, не дивлячись на неї. 

— Мені все одно, як ти скажеш, — відповіла вона. 

— Іди перша, ти ж дівчина, ну в сенсі жінка, жінок пропускають вперед чи щось таке, — я молов якусь фігню, і все ще не дивився на Дарину. Клятий поцілунок.

— Добре, — вона схопила з ліжка халат і рушник і заховалась у ванній. 

Коли я почув, як тече вода, то мимоволі уявив те, чого уявляти було не варто. Одразу стало якось спекотно… Чорт, так не мало трапитись. 

Пощастило, що вона була там недовго, і вже хвилин за десять вийшла в халаті. Її волосся було вологе, так само як і ноги, на які я все ж мимоволі кинув погляд, бо халатик закінчувався трохи вище коліна. 

Я відкрито витріщався на неї, а Дарина швидко пройшла до ліжка і залізла під ковдру. 

— Все, ванна вільна, — сказала вона. 

— Ага, — я кивнув, схопив свій рушник і халат, нормальний, довгий, і пішов в душ.

Прохолодна вода змусила мене трохи охолонути і взяти себе в руки. Коли я вийшов з душу, Дарина сиділа в ліжку з телефоном в руці. Побачивши мене, вона почервоніла і поправила халат, який трохи розійшовся на грудях. 

Я знову відвів погляд, щоб не витріщатись. Клятий душ мав допомогти зняти ту напругу, але щойно я знов побачив її, все повернулось…

Я підійшов до ліжка і одразу ліг під ковдру, відвертаючись від Дарини:

— Пробач…

— За що? — запитала вона якимось наче не своїм голосом. 

— Я витріщаюся на тебе, певно, тобі це неприємно, — відповів я. — Відвернусь і більше не повернуся, щоб не дивитись.

— Я вже вимикаю світло, — пробурмотіла Дарина. — Так що тобі не доведеться на мене дивитися…

Вона дійсно клацнула вимикачем, і в кімнаті тепер була повна темрява. 

— Значить, мені можна повернутись? — раптом запитав я.

— Звичайно, — сказала Дарина. — Це ліжко таке велике, що можеш лягати як завгодно. 

Я все ж розвернувся до неї. Хай у спальні було темно, все одно ми були доволі близько, і я чудово бачив її. Наші погляди одразу зустрілись, і я ковтнув слину… Як у біса я маю тут спати?...