18. Дарина. Другий поцілунок

І все одно я хвилювалася. Мені здавалося, що як тільки я зайду, то всі будуть сміятися з мене, скажуть: “Що це за селючка!” Або Настя щось видасть у своєму стилі…

Хоча Саша й підбадьорював мене, все одно, коли ми підходили до будинку, всередині мене наче все завмирало. 

— Все буде добре, — повторив Саша тихо, знов торкаючись моєї руки. 

— Який великий будинок, — зачаровано сказала Настя. — Більший, ніж у тебе, — вона поглянула на Сашу. 

— Так, більший, — він усміхнувся і погладив її по голові своїм звичним жестом. — Але тобі ж і у мене добре, правда?

— Так,  — кивнула вона. 

Саме в цю мить двері відчинились і ми побачили хазяїна будинку, того самого чоловіка, який тоді зайшов в ресторан і побачив, як Саша мене поцілував.

— Добрий вечір! — привітався він, усміхаючись і потискаючи руку Саші.

— Добрий! — коротко відповів Саша, також усміхнувшись.

— О, Дарино, прекрасно виглядаєте, — він взяв мене за руку і поцілував її. 

— Дякую, — сказала я. — Дуже рада побувати у вас в гостях. 

— А хто ця маленька принцеса? — він перевів погляд на Настю.

— Це Настя, донька Дарини, — відповів Саша спокійним голосом. — Наша, — він знов торкнувся її голівки і погладив. 

— Добрий вечір, — ввічливо сказала Настя. 

— Приємно познайомитись, — він потис малій руку. — Що ж, давайте пройдемо до їдальні, там моя Танюша вже все підготувала і тільки й чекає на нас.

Ми пішли слідом за ним, і я відчула, що моє хвилювання трохи відступило. Я поглянула на Сашу і тихо сказала: 

— Дякую за підтримку…

— І тобі дякую, — прошепотів він мені на вухо. 

Відповідати мені вже не було коли, бо ми побачили симпатичну жінку, такого віку, як Давид, вона привіталася з нами і одразу запросила до столу. 

Після звичних привітань та тостів почалася розмова. 

—...Чула, що ви, Дарино, і далі працювали в ресторані? І як Саша, не проти? — запитала мене Таня.

— Зараз я вже не працюю офіціанткою, — сказала я. — Але планую працювати кухарем. 

— Ого, цікаво, — сказав Давид. — Кухарем? Я вже хочу спробувати щось, що ви приготуєте!

— Дарина дуже смачно готує. Давайте на наступних вихідних зберемось у нас, — запропонував Саша, знов беручи мене за руку, він сьогодні цілий вечір торкався мене, і хоч це були не поцілунки і прямо обійми, як він попереджав, я все одно щоразу відчувала, як по шкірі пробігають мурашки. 

— Так, я люблю готувати, — сказала я. — Особливо якусь випічку. Навчилася у мами, в неї було багато фірмових рецептів. Коли я була маленька, то мріяла про власну кав’ярню…

— Ну тепер у вас буде ціла мережа ресторанів, Саші пощастило, що ви також дотичні до цієї справи, — усміхнувся Давид. 

— Милий, допоможеш мені з вином? — звернулась до Давида Таня. — А я, може, проведу Настю до ігрової? Наш син не надто любить галасливі компанії, навіть привітатись не вийшов, але думаю якщо вони будуть вдвох, то він не буде так соромитись.

— А як його звуть? — запитала Настя. 

— Даніслав, можна просто Даня, — відповіла вона, усміхаючись. — Ходімо? Я вам і маленький стіл у нього в кімнаті накрила.

— Добре, ходімо, — усміхнулась мала. 

— Піду за вином, треба до погребу, у мене там цілі холодильники з усяким-різним, — сказав Давид, — Можете поки що вийти на веранду, — запропонував він. — Тут дуже хороший краєвид, ми ж розташовані на горі, і хоч будинок низький, видно майже весь Київ.

— Добре, — погодився Саша і ми встали з-за столу. Він так і не відпускав моєї руки до сих пір.

Коли всі пішли, ми теж пішли до веранди.

— Тобі не холодно? — Саша зняв з себе піджак і накинув мені на плечі, але замість того, щоб відсторонитись, продовжував стояти у мене за спиною і легенько приобіймати мене за плечі.

— Мені добре, дякую, — мабуть, після випитого вина я справді розслабилася. Зараз почувала себе дуже спокійно і навіть трохи смішно було, що перед початком вечірки я так себе накрутила. 

— Мені теж добре, — тихо сказав Саша і цією своєю фразою зробив атмосферу якоюсь трохи інакшою. 

— Настя чудово поводилася, я не очікувала, що все буде так добре, — зауважила я. 

— Вона розумничка, я в ній не сумнівався, — відповів Саша.

Я відчувала його подих в районі своєї шиї і це викликало мурахи по всьому тілу.

— І Давид з Танею дуже милі…

— І ти, — раптом сказав Саша. — Мила. 

Я відчула, що червонію. Не очікувала такого компліменту, хоча й розуміла що нам треба грати роль закоханих, але все одно це було несподівано. 

— Я рада, що змогла тобі допомогти, — прошепотіла я. 

В цю мить наші погляди зустрілись і Саша несподівано облизнув губи, а потім подався вперед і торкнувся своїми губами моїх.